Лідер «Вагнера» Євген Пригожин загинув насильницькою смертю через два місяці після свого невдалого заколоту проти Володимира Путіна у 2023 році, хоча раніше був його довіреною особою. Проте його сила найманців не зникла разом з ним: тисячі його ветеранів перейшли до батальйонів його союзника у протистоянні з Міноборони РФ — чеченського лідера Рамзана Кадирова.

Пригожин, який очолював компанію найманців і дедалі різкіше критикував керівництво війною в Україні, загинув в авіакатастрофі, яку багато хто вважає терактом. Але його закиди на адресу Москви досі лунають у розмовах його колишніх солдатів у прихованому шпиталі полку «Ахмат» (названого на честь убитого батька Кадирова) в Луганську (територія сходу України, контрольована проросійськими силами). «Якщо є наш шпиталь і шпиталь Міноборони, всі намагаються потрапити до нашого, бо ми нікого не кидаємо», — стверджує один з його лікарів.

Вище російське командування змусило всі незалежні підрозділи інтегруватися до лав армії після заколоту «Вагнера». Однак спецпідрозділи «Ахмат» все ще мають певну автономію і значною мірою фінансуються Кадировим. Останній не лише зберіг свою преторіанську гвардію, але й значно посилив свій вплив в армії та патріотичних колах, розширивши свої сили за рахунок військ, що складаються вже не виключно з чеченців, а з добровольців з усієї Росії.

«Ми одна країна. Від Москви до Уралу та Далекого Сходу», — каже, одягнений у халат, поряд зі своїми товаришами Добринін, величезний боєць «Ахмата», який у середині березня брав участь в операції «Труба» під час спроби відбити місто Суджа в Курській області (регіон Росії, частково окупований силами Києва). Його підрозділ, що складався з близько тридцяти штурмовиків «Ахмата», нещодавно зарахованих під командуванням колишнього члена «Вагнера», прорвався до українців після шестиденного просування покинутим газопроводом, без світла, забрудненим газами та важкими металами. Лікарі були шоковані, побачивши їхні білі легені на сканері.

«Якби не наше лікування та наша чуйка [медичний халат], у них швидко розвинувся б муковісцидоз та рак легенів», — стверджує командир шпиталю Костянтин Флорич, позивний «Буля», молдаванин та колишній член «Вагнера».

Під опікою Булі перебуває 115 поранених, дев'ять лікарів та список очікування з понад 1500 пацієнтів. Один із його лікарів наголошує на відмінностях з іншими підрозділами: «Ми підібрали правильні дози та запропонували нашу допомогу іншим шпиталям [Міноборони], але лише один змінив своє лікування. Усі думали, що роблять все правильно. Нам довелося забрати наших, бо їхній стан погіршувався», — скаржиться він анонімно.

У палатах шпиталю висять прапори з обличчям батька Кадирова та черепом «Вагнера». В одній із кімнат відпочивають кілька членів «Русича», розвідувальної групи «Вагнера», емблемою якої є руна «Чорне Сонце» і яку заснував Ян Петровський, відомий російський неонацист. Один із їхніх поранених — еквадорець.

«Раніше не воював, трохи розмовляю російською», — каже нам Оріол, що іспанською означає «Орел». «Пройшов військову підготовку в Еквадорі. Приїхав за покликанням, не через ідеологію», — сором'язливо пояснює він під жарти товаришів. Військового відправили на фронт у грудні, а невдовзі поранили під час засідки дронів у битві за Торецьк, де він втратив слух.

Це місто, розташоване на заході Донецької області, є однією з найгарячіших точок війни в Україні. Дрони не щадять ані це зруйноване місто, ані сусідню Горлівку, що за десять кілометрів і населена цивільними. Багато солдатів, які лікуються у шпиталі, прибули з того фронту.

Хірург з позивним «Дієго» та медсестра «Малая» [Маленька] витягують уламок з ноги солдата Кирила Громова з 4-ї мотострілецької бригади, колишнього луганського ополчення. «Я пішов служити не через політику чи гроші, просто хотів допомагати пораненим», — пояснює Дієго, військовий лікар уже півтора року. Зараз він проводить одну-дві операції на день у тилу, але під час наступу на Бахмут, одного з найзапекліших боїв війни, йому доводилося оперувати просто під час бою до десяти важкопоранених на день.

Сьогоднішня операція легка, її запланували після стабілізації пораненого у польовому шпиталі на фронті. Громова атакував дрон, але він встиг впасти на землю, і його захистив рюкзак. «Українці змінили лопаті дронів, тепер їх не виявиш здалеку, не чуєш цього огидного звуку», — нарікає військовий.

Зухара, також боєць 4-ї мотострілецької бригади, блукає з відсутнім поглядом перед обстеженням на дорогому комп'ютерному томографі, оплаченому Кадировим — обладнанні, якого немає в інших шпиталях Міноборони. Зухару два дні тому атакували невідомою хімічною зброєю, у нього уражена права легеня. Цього юнака евакуювали товариші: хоч він і вибрався з токсичної хмари, але знепритомнів.

«В «Ахматі» ми не розглядаємо ідеї про безнадійних пацієнтів, солдатів, які точно знають, що помруть. Ми боремося за всіх, б'ємося до кінця за кожного. Це те, що мені подобається в цьому підрозділі», — каже анонімно лікар, який оглядає Зухару.

Командир шпиталю Буля наголошує, що саме це відрізняє «Ахмат» від частини збройних сил Росії: «З Євгеном Вікторовичем [Пригожиним] було так: він відвідував поранених і вимагав, щоб нашим пріоритетом були штурмовики. Щоб вони були VIP-персонами, а не вище командування. Щоб якщо є 10 шоколадок, дев'ять діставалися їм, а одна — лікарям».

Буля запевняє, що ця філософія збереглася і після переходу до «Ахмата». «Мені зателефонував Апті Аронович [Алаудінов, генерал «Ахмата»] і попросив рятувати наших хлопців». «Апті Аронович, Євген Вікторович [Пригожин], дід Дмитро Уткін [командир «Вагнера», загинув у тому ж літаку, що й Пригожин]… Це ті люди, які йдуть до кінця і не борються за владу, це компетентні командири», — каже Буля. «Саме таких [командирів] люблять росіяни», — додає він.

Дрони вбивають частіше за артилерію та кулі разом узяті

Шпиталь має броньовану машину швидкої допомоги, яка через свої модифікації виглядає так, ніби зійшла зі сторінок саги «Шалений Макс». Величезний автомобіль із дверима вагою 150 кілограмів зазнав п'яти ударів дронів за півсотні поїздок і лише раз втратив колесо. «Це ласий об'єкт», — визнає Буля.

Російські військові наголошують, що загроза дронів, яка існувала протягом усієї війни, стала нестерпною за останні два місяці. «Я практично не приймаю поранених від куль, максимум 1%», — стверджує лікар Дієго.

«Дрони спричиняють більше половини смертей», — зазначає своєю чергою Василь, командир підрозділу дронів «Ахмата» з позивним «Псих». «Коли я вперше побачив дрон два роки тому, я не знав, що це. Війна повністю змінилася, стала страшнішою», — додає він.

Його підрозділ переміщується з одних будинків до інших посеред сіл, щоб сховатися від українських Himars. В одному з них вони ремонтують та модифікують свої дрони. «Вбивство одного ворога може врятувати трьох наших, плюс витрати на навчання, шпиталь чи компенсації родині», — каже Псих, пояснюючи, чому вигідно атакувати дроном одного ворожого солдата.

«Найнебезпечніший дрон — це дрон із оптоволоконним кабелем», — зазначає інший командир «Ахмата», Фартовий. «На них не діють засоби РЕБ», — додає він, пояснюючи єдині на сьогодні способи протидії цьому типу війни: «Намагатися залишатися непоміченим або тікати в ліс. Компетентний пілот змусить тебе бігти зі спорядженням, щоб втомити перед ударом».

Цей підрозділ «Ахмата» має всі типи дронів, від камікадзе до розвідувальних, і навчив понад 1500 солдатів. «Ми помічаємо, що інші [російські] сили менше уваги приділяють практиці. Ми ж тренуємося з досвідченими інструкторами», — наголошує Псих.

Новобранці беруть участь у тренуванні посеред поля. Одна з бомб спричиняє пожежу в сухій траві. «Можна я скажу, чому пішов на війну?» — питає Володя, позивний «Тьоплий» [Теплий], місцевий доброволець з 2014 року.

«Я пішов, коли українські сили обстріляли моє село, моїх двох дітей, там не було боїв», — стверджує Тьоплий. Одинадцять років потому його старшому сину скоро виповниться 18 років — вік для призову на військову службу. «Мені байдужа гордість, я не бажаю своїм дітям такої долі, як у мене, я втомився», — каже цей 45-річний ветеран. «Для українців я був москалем, а для росіян — хохлом. Усе це можна було вирішити дипломатично», — шкодує він.

Для Тьоплого метою має бути мир, «а не Київ». «Ми хочемо жити вільно, але це також залежить від України», — додає своєю чергою Андрій, двадцятирічний хлопець з позивним «Студент».