Іспанська акторка Сільвія Алонсо (Silvia Alonso) стала першою гостею в новому сезоні популярного подкасту Мануеля Бурке «Me pasa una cosa». У відвертій розмові вона розповіла про свою багаторічну боротьбу з однією з найпоширеніших, але часто замовчуваних проблем — фобією голок, відомою як тріпанофобія.

Акторка пояснила, що її страх виходить за рамки звичайного дискомфорту перед уколом. Вона назвала це «фобією вторгнення», яка охоплює все: від забору крові та внутрішньовенних вливань до гінекологічних оглядів та ендоскопічних процедур. Сільвія Алонсо поділилася моторошним досвідом обстеження голосових зв’язок, коли їй вводили камеру через ніс: «Це було жахливо».

Іронія полягає в тому, що для покращення ситуації під час деяких процедур потрібна анестезія, але більшість із них вимагають внутрішньовенного введення заспокійливих препаратів. «І тут ми повертаємося до відправної точки: голки», — зазначила вона. Через свій непереборний страх Алонсо не розглядає навіть такі методи, як голковколювання. Вона зізналася, що вважає за краще відчувати сильний фізичний біль, ніж зіткнутися з ін'єкцією: «Я краще десять разів піду, щоб мені встромили палець до печінки, бо з болем у мене немає жодних проблем, аніж пройду через це».

Найбільш небезпечним наслідком її тріпанофобії є вазовагальний синкопе — втрата свідомості, спричинена різким падінням артеріального тиску у відповідь на стрес. «Я втрачаю свідомість, падаю, де б не знаходилася, закочую очі, починаються судоми, низький тиск, я прикушую язика, а потім мене два дні нудить», — детально описала вона свої напади. На її думку, це не свідомий вибір, а захисний механізм мозку, який «відключається», щоб захистити її.

Алонсо зізналася, що вперше змогла здати аналіз крові лише у 28 років, і цей тест викликав у неї більший жах, ніж перспектива смерті. Зрештою, акторка знайшла допомогу в терапії. Вона використовувала метод ДПДГ (десенсибілізація та переробка рухом очей), щоб опрацювати дитячі травматичні спогади, пов'язані з уколами. Після цього вона пройшла «шокову» терапію, під час якої її психолог півтора року супроводжувала її на перших трьох процедурах забору крові, що зрештою допомогло їй подолати фобію.