Декількома словами
Журі з 53 експертів назвало 50 найкращих іспанських фільмів, випущених з 1975 року. Список відображає як розвиток нових жанрів, на кшталт соціального горору, так і повагу до класики. Серед відзначених режисерів - Педро Альмодовар, чий вплив залишається незмінним.
Журі, що складається з 53 культурних журналістів та кінокритиків, визначило 50 найбільш значущих іспанських повнометражних фільмів, випущених після 1975 року.
Погляд на цей перелік демонструє суперечливу картину розвитку іспанського кіно за останні п'ятдесят років. З одного боку, очевидна новизна та важливість вибуху жанру горору, який вийшов за межі просто жахів, щоб розповісти соціальні історії. З'явилися кінематографістки (більшість з яких не народилися, коли...) та кінематографісти, які нарешті знайшли простір для своїх історій (і, судячи з касових зборів, глядач їх чекав) та які мають художні амбіції й бюджети, розглядаючи Іспанію як відправну точку.
Але все ще є місце і повага до класики. Класичні стрічки, як-от "Одержимість" (Arrebato), "Розчарування" (El desencanto), "Святі невинні" (Los santos inocentes), "Світанок, що не мало" (Amanece, que no es poco), "Національна рушниця" (La escopeta nacional) або "Південь" (El sur), показують сучасним авторам, як підходити до великих питань. І, звісно, завжди присутня тінь Педро Альмодовара, нинішнього майстра, творця, який досяг того, що кожне покоління має свого улюбленого Альмодовара.
Серед відібраних картин – знакові роботи різних років, що відображають різноманіття тем і стилів іспанського кінематографа: від експериментальної "Одержимості" Івана Сулуети та сатиричної "Національної рушниці" Луїса Гарсії Берланги, що критикує політичний клас, до пронизливої драми "Південь" Віктора Ерісе та соціально значущих "Святих невинних" Маріо Камуса. До списку увійшли такі шедеври Альмодовара, як "Жінки на межі нервового зриву" (Mujeres al borde de un ataque de nervios), "Все про мою матір" (Todo sobre mi madre) та "Закон бажання" (La ley del deseo).
Представлені також пізніші роботи, які отримали міжнародне визнання, як-от "Алкаррас" (Alcarràs) Карли Симон, "Звірі" (As bestas) Родріго Сорогойена та "Лабіринт Фавна" (El laberinto del fauno) Гільєрмо дель Торо.
Цей рейтинг охоплює період з 1975 року, знаменуючи початок нової ери в історії Іспанії після диктатури Франко, і відображає як історичні травми, так і нові соціальні реалії, а також розвиток жанрового кіно, включаючи горори ("Хто може вбити дитину?" / ¿Quién puede matar a un niño?, "[Репортаж]" / [·REC]) та трилери ("Дипломна робота" / Tesis, "Мінімальний острів" / La isla mínima).
Перелік підкреслює багатство та різноманітність іспанського кіно, його здатність торкатися гострих соціальних тем, експериментувати з формою та при цьому зберігати зв'язок із класичними традиціями.
