На відміну від численних есе та біографій, присвячених закінченню франкістської епохи, іспанська художня література відносно мало торкалася теми смерті диктатора Франсіско Франко.

Одним із яскравих винятків є оповідання Макса Ауба «Справжня історія смерті Франсіско Франко», опубліковане в Мексиці в 1960 році, за 15 років до того, як диктатор фактично помер у мадридській лікарні 20 листопада 1975 року. У цій вигаданій версії Франко гине в результаті замаху, а не в лікарняному ліжку. Твір АУБа був заборонений у франкістській Іспанії та офіційно вийшов у світ лише в 1979 році, коли в країні вже тривала демократична трансформація.

Мотиви вигаданого вбивці, мексиканського офіціанта Ігнасіо Хурадо Мартінеса, носять скоріше особистий, ніж політичний характер, і саркастично відображають світ іспанської еміграції. Ця ухронія, як і найкращі зразки художньої літератури, надає точне й гостре бачення реальності, яке важко передати без уяви. Смерть Франко у цьому та інших вигаданих творах говорить більше про оточуючих, ніж про самого диктатора.

Серед інших творів, що стосуються кінця диктатури, можна відзначити «Спірний голос сеньйора Кайо» (1978) Мігеля Делібеса та «Падіння Мадрида» (2000) Рафаеля Чірбеса. Чірбес досліджує атмосферу невизначеності навколо 19 листопада 1975 року, переплітаючи історії різних персонажів, поки диктатор агонізує.

Хоча смерть Франко залишається незабутньою датою, її вплив на іспанську художню літературу не такий очевидний, як на есеїстику чи біографії. Часто згадується феномен масової появи мемуарів після смерті Франко, що підкреслює певну неохочість художньої літератури прямо звертатися до центральної події.

"Після смерті Франко ви, напевно, помітили, як множаться книги мемуарів, це вже чума, по суті, це те, що мене знеохочує, думати, що якщо мені нудні чужі мемуари, то чому мої не повинні бути нудні іншим".

Спогади про Макса Ауба та його присвяту «Подивимося, чи трапиться…» ілюструють надію на те, що художня література може передбачити реальність, яку неможливо було реалізувати іншими засобами, передбачення кінця режиму, який неможливо було скинути активними діями.