Національний музей мистецтва Каталонії (MNAC) стикається з низкою значних викликів, від відсутності чіткого бачення майбутнього розширення до ризику втрати актуальності в сучасному культурному просторі. У той час як великі музеї по всьому світу проходять глибокі реформи, MNAC, схоже, перебуває в стані паралічу, а його виняткова колекція сприймається як «скам'яніла» і доступна переважно туристам та елітам.

На 2029 рік заплановано амбітне розширення, приурочене до сторіччя Всесвітньої виставки 1929 року. Однак критики вказують на відсутність послідовного плану, який би виправдав це розширення, перетворюючи його на просту «операцію з нерухомістю». Відомі мистецтвознавці, такі як Перехауме, Глорія Моуре, Хуан Хосе Лахуерта та Карлес Герра, ініціювали публічний діалог для обговорення цих нагальних питань.

Вони стверджують, що розширення не має сенсу без переосмислення проекту музею. Основна увага має бути приділена колекції, особливо романській, яка вважається «унікальною та чудовою». Критики пропонують, щоб MNAC створив наратив, який пов'язував би різноманітні твори та періоди, рятував менш відомих художників та контекстуалізував мистецтво щодо сучасних проблем, таких як колоніалізм, фемінізм та класова боротьба. Також поточне управління музею вважається «застарілим», нездатним ініціювати відкритий діалог із суспільством.

Мануель Борха-Вільєль, відомий колишній директор музею, спочатку брав участь у планах розширення, але згодом був відсторонений, а суперечки навколо фресок із Сіхени продовжують викликати напругу. Експерти дійшли висновку, що MNAC ризикує розтратити величезний культурний капітал, якщо не відреагує оперативно на поточні виклики та не переосмислить свою соціальну роль як інституту, що сприяє критичному діалогу та осмисленню колективної пам'яті.