Декількома словами
Диригент Марко Армільято забезпечив тріумф "Адріанни Лекуврер" в ABAO Bilbao Opera, майстерно розкривши глибину партитури Чілеа та надихнувши солістів на сильні виступи. Постановка отримала високу оцінку за музичне керівництво.
Італійський диригент Марко Армільято, повернувшись до Еускалдуни після 15-річної перерви, майстерно керував постановкою опери Франческо Чілеа «Адріанна Лекуврер» в рамках сезону ABAO Bilbao Opera. Його диригування стало ключем до успіху, продемонструвавши глибоке розуміння посторомантичних відтінків партитури Чілеа.
Армільято зосередився на атмосфері та психології, а не на негайному ефекті, що дозволило повною мірою розкрити тембральну витонченість Чілеа. Під його керівництвом оркестр Bilbao Orkestra Sinfonikoa (BOS) перетворив музику на ефірний, майже символічний твір, особливо в кульмінаційному фінальному дуеті. Це музичне керівництво стало справжнім тріумфом вечора.
Серед солістів були сопрано Марія Агреста в ролі Адріанни, тенор Хорхе де Леон як Мауріціо, мецо-сопрано Сільвія Тро Сантафе в ролі Принцеси де Буйон і баритон Карлос Альварес як Мішонне. Марія Агреста показала значне зростання протягом виступу, особливо вразивши в третьому та четвертому актах, де її виконання "Poveri fiori" було сповнене безмежного смутку та тонких піанісімо.
Хорхе де Леон продемонстрував потужний вокал, хоча й інтегрував усі експресивні нюанси Чілеа лише в четвертому акті. Сільвія Тро Сантафе в ролі зловісної Принцеси де Буйон відзначилася потужними верхніми нотами, проте її стиль, можливо, більше відповідає репертуару бельканто. Карлос Альварес додав благородства образу Мішонне, його виконання покращувалося до фіналу.
Сценічна постановка Марко Понтіджіа, що мала цікаву метатеатральну концепцію, переносила дію з XVIII століття на початок XX століття, віддаючи данину Сарі Бернар. Проте її реалізація була досить скромною: традиційні декорації та костюми, хоч і з модерністськими елементами. Освітлення вдало створювало атмосферу, а балет у третьому акті був скромним пастішем XVIII століття без особливих претензій.
Незважаючи на деякі недоліки у сценографії та виконанні другорядних ролей, загальний успіх "Адріанни Лекуврер" у Більбао був забезпечений завдяки винятковому диригуванню Марко Армільято, який перетворив оперу на незабутнє музичне переживання.
