Ліжко Розалії стало ключовим елементом у маркетинговій кампанії її нового альбому, перетворившись з інтимного жесту на потужний символ. Цей особистий простір для творчості та виступів сприймається як недосяжний храм для сучасного суспільства, виснаженого і позбавленого сну.

Артистка демонструє рідкісний привілей: здатність присвячувати час відпочинку та роздумам для свого творчого процесу. Це різко контрастує з реальністю більшості, де поняття "відпочинок" стало розкішшю. У цифровій культурі такі тенденції, як "bedrot" – проведення годин у ліжку, споживаючи онлайн-контент – є свідченням виснаження та пошуку втечі, але без досягнення справжнього очищення чи відновлення, яке Розалія знаходить у своєму просторі.

Обговорення ліжка як символу поширюється і на мистецтво. Від короткометражного фільму "La chambre" Шанталь Акерман до знаменитої роботи "My Bed" Трейсі Емін, ліжко досліджувалося як простір інтимності, опору чи вразливості. У контексті капіталістичного суспільства, що постійно вторгається в особистий час, відпочинок представлений не тільки як необхідність, а й як акт опору. Можливість зробити паузу, відключитися, вважається найбільшою розкішшю нашого часу, все більш рідкісним ресурсом у постійно підключеному світі.