Декількома словами
Відомий кінокритик розмірковує про феномен кіно, суб'єктивність оцінок та особисті вподобання, ділячись своїми враженнями про фільми, які отримали визнання.
Розмови про кінематограф часто зводяться до складання списків найкращих фільмів, безапеляційних рекомендацій та спроб нав'язати свій смак. Але що насправді стоїть за цією пристрастю до кіно?
Згадується дитяча любов до будь-якого фільму, але з часом смаки змінюються. Кіно може захоплювати, дарувати незабутні емоції, слугувати розвагою, але іноді й дратувати, здаватися марною тратою часу. Глядачі ходять у кіно з різних причин: у компанії чи на самоті, і кожен шукає щось своє.
Критерії вибору фільму у кожного свої: інтуїція, тематика, уподобання режисерів та акторів, реклама, поради друзів. Або просто тому, що хочеться. Критики, у свою чергу, діляться своїми відчуттями від побаченого, спираючись на особисті смаки, які можуть бути суб'єктивними. Автор статті, відомий кінокритик, ділиться своїми враженнями та міркуваннями про те, що ж таке кіно, спираючись на свій досвід та уподобання.
У статті згадуються фільми, які отримали визнання критиків, такі як «Жанна Дієльман» Шанель Акерман та «Все скрізь і одразу». Автор ділиться своїм неоднозначним сприйняттям цих картин, підкреслюючи суб'єктивність оцінки у світі кіно.
На закінчення автор підкреслює, що у сфері кіно немає єдиної думки, і кожен може вибирати те, що йому до душі, спираючись на свій досвід та смак.
