Район Раваль у Барселоні, колись відомий як «Барріо-Чіно» та асоційований з маргінальністю та екзотикою, стає осередком нових культурних наративів. Через чверть століття після виходу знакових документальних фільмів, що викрили соціальні рани району, нове покоління кінематографістів та письменників досліджує наслідки містобудівної «санації» та пропонує поглянути на Раваль як на живе серце міста, а не його околицю.

Одним із таких проєктів є майбутній серіал «Ravalejar», прем’єра якого запланована на 2026 рік. Його режисер Пол Родрігес, чия родина три покоління володіла культовим рестораном у Равалі, розповідає історію, засновану на особистому досвіді боротьби з агресивною спекуляцією нерухомістю. Ресторан «Can Mosques», відтворений на знімальному майданчику, символізує багато закладів району, що були змушені закритися через тиск «фондів-стерв'ятників». Серіал із шести епізодів обіцяє реалістично показати різні сторони життя району, включаючи такі проблеми, як наркопритони (наркопісос) та сквотинг, використовуючи багатомовний акторський склад та відображаючи погляди місцевих громад.

Паралельно розвивається й кінематограф. Режисер Іван Моралес, який живе в Равалі 14 років, представляє свій повнометражний дебют «Esmorza amb mi» (прем’єра в кінотеатрах 13 червня). Фільм використовує Раваль не як фон для кліше про бідність, а як символічний та емоційний центр міста, де розгортаються інтимні драми персонажів, що шукають себе через кохання. Моралес наголошує на важливості класової перспективи та гуманізації героїв, які живуть у скрутних умовах, кидаючи виклик типовим сюжетам про привілейовані верстви суспільства. Його робота також торкається теми впливу джентрифікації, що почалася з приходом галерей та музеїв у 90-ті роки, на культурне життя району та проблему житла.

Ще одним значущим проєктом є документальний фільм Мар Лопес Сапати «Siemprevivas», який вийде наступного сезону. Фільм відходить від стигматизуючого зображення проституції в Равалі, пропонуючи контр-наратив через історію шістьох 65-річних подруг, які раніше були секс-працівницями. Документалістка, яка виросла в Равалі, показує, що їхні основні труднощі пов’язані не з минулим заняттям, а з життєвими проблемами, такими як висока орендна плата. Фільм порушує питання про необхідність почути голоси самих жінок та їхню боротьбу за права, критикуючи патерналістське ставлення з боку деяких громадських кіл.

Зміни у сприйнятті Раваля відображаються і в літературі. Нове покоління письменників, часто самі є жителями району, створюють твори, які висміюють колишній «мізерабілістський» погляд буржуазних авторів. Ці тексти, іноді влучно названі «наративами про коросту» (відсилаючи до спалаху корости у 2023 році), пропонують інсайдерський, подекуди саркастичний, але завжди глибоко особистий погляд на життя в Равалі. Вони показують район як складний, багатошаровий простір, де сплітаються соціальні проблеми, культурне багатство та прагнення до гідності. Автори на кшталт Едуарда Оллесті, Жулії Бакардіт чи Адріа Тарга співають про свій «дім», визнаючи його недоліки, але відстоюючи право бути його частиною.

Культурні інститути Барселони також приділяють увагу Равалю. Музей MACBA та Центр сучасної культури Барселони (CCCB) проводять виставки та дискусії, присвячені історії району, його соціальним проблемам (наприклад, роботі зі зниження шкоди для споживачів наркотиків) та впливу туризму. Водночас, триває напружена реформа площі Ангелів, що викликає занепокоєння у місцевих жителів, включаючи скейтерів, які стали частиною ландшафту площі.

Нові культурні твори про Раваль – будь то серіали, фільми, книги чи виставки – прагнуть відійти від спрощених поглядів і показати його як центр міського життя з власними проблемами та унікальною ідентичністю. Це покоління митців не просто розповідає про район, вони говорять від його імені, відстоюючи його право бути зрозумілим не як екзотична околиця, а як повноправна частина Барселони.