Декількома словами
Фільм «Сірат» та рейв-культура: як самоорганізація та спільноти допомагають протистояти неолібералізму та шукати альтернативні шляхи розвитку суспільства.
Новий фільм «Сірат» Олівера Лакса привертає увагу до рейв-культури як прикладу альтернативної форми організації та спротиву. Рейви, що зародилися як відповідь на політику Тетчер у Великій Британії, пропонують модель адаптивності та колективного досвіду, яка може бути актуальною і сьогодні. Автор статті, активіст Раймундо В'єхо Віньяс, розглядає, як рейв-культура, з її акцентом на самоорганізацію, інтроспекцію та створення спільноти, може слугувати натхненням у сучасних умовах.
Фільм «Сірат» розповідає історію про пошук доньки на рейві в марокканській пустелі. Ця історія слугує відправною точкою для роздумів про природу рейв-культури. Рейви, що виникли на противагу політиці Тетчер, змогли запропонувати альтернативу неолібералізму, створивши спільноти, засновані на спільності, а не індивідуалізмі.
Автор підкреслює, що рейв-культура, з її акцентом на самоорганізацію, стала відповіддю на зростаючу соціальну ізоляцію та економічну нестабільність. На відміну від традиційних політичних рухів, рейви орієнтовані на внутрішню трансформацію, самопізнання та створення міцних зв'язків усередині спільноти. Використання психоделіків стає інструментом для самоаналізу, а сама рейв-культура — місцем, де формуються міцні соціальні зв'язки.
У статті також розглядається концепція «егрегора» — колективного несвідомого, що виникає в рейв-спільнотах. Рейв-культура пропонує «екстатичну політику», яка відрізняється від традиційних політичних моделей. Вона орієнтована на досвід, переживання та пошук гармонії усередині спільноти, а не на формальні політичні інститути.
Насамкінець автор ставить питання про практичну застосовність рейв-культури в сучасному світі. Незважаючи на відсутність масштабу, що дозволяє кинути виклик державі, рейви можуть слугувати джерелом натхнення для пошуку нових форм організації та спротиву, ставлячи під сумнів звичні моделі споживання та політичної участі.
Ключовим елементом є пошук доньки на рейві, який стає метафорою для пошуку альтернативних шляхів у сучасній політиці. Рейв-культура, таким чином, постає як приклад самоорганізації та спротиву, що пропонує альтернативу неолібералізму та надихає на пошук нових форм існування та взаємодії.
