Декількома словами
Рейксмузеум представляє виставку «Мономанія» Фіони Тан, присвячену відображенню психічних розладів у мистецтві та фотографії XIX століття.
В Амстердамі відкрилася виставка «Мономанія» художниці Фіони Тан, яка досліджує зв'язок між мистецтвом, фотографією та психічними захворюваннями в XIX столітті. Експозиція, представлена в Рейксмузеї, аналізує, як картини та фотографії того часу відображали проблеми психічного здоров'я.
В центрі уваги виставки – картина «Портрет клептомана» (1822-1823) французького художника, що зображає людину, яка страждає на мономанію – психічний розлад, при якому людина одержима однією ідеєю або емоцією. Ця робота стала відправною точкою для дослідження Фіони Тан колекції Рейксмузею.
Художниця використала роботи з колекції музею, зокрема портрети пацієнтів психіатричної лікарні Сальпетрієр у Парижі, щоб показати, як змінювалося сприйняття психічних захворювань. Вона ставить питання, чи можна за зовнішнім виглядом людини зрозуміти, що у неї всередині.
На виставці представлені не тільки картини, а й фотографії, а також інсталяції, створені самою Фіною Тан. Особлива увага приділена жіночому досвіду в XIX столітті, коли жінки, які вважалися непокірними, могли бути поміщені до психіатричних закладів. Художниця відтворила будуар для жінки з вищого суспільства, підкреслюючи клаустрофобічну природу її життя.
В експозиції також можна побачити гравюри Гойї із серії «Безумства», що зображають світ, де немає нічого надійного. Фіона Тан відзначає сатиру та чорний гумор художника, ставлячи питання, де знаходиться джерело безумства – в людині чи в суспільстві.
Виставка «Мономанія» – це спроба зрозуміти, як мистецтво відображало ментальні проблеми, і як змінювалося ставлення до них протягом часу. Вона пропонує глядачеві замислитися про зв'язок між зовнішнім і внутрішнім світом, про роль суспільства у формуванні психічних розладів.
На завершення Фіона Тан представляє свою власну роботу – відео у чорно-білому форматі, що зображає жінку, яка читає книги. Це метафора її творчого проекту, який завершується двома символічними деталями: незакінченою білою серветкою, що нагадує мозок, та автопортретом з обличчям, закритим японською маскою. Це підкреслює, що психічні розлади невіддільні від суспільства.
