Вийшов новий роман Жан-Іва Жуанне «Une forêt» («Ліс»), який переносить читачів у повоєнну Німеччину 1947 року. Дія розгортається у зруйнованому Бремені, де американський адвокат і капітан Ленц займається денацифікацією громадських місць. Перед ним постає незвичайна справа: що робити з групою балакучих шпаків, що гніздяться в місцевому лісі і навчилися співати нацистські гімни, передаючи їх своїм пташенятам?

Ленц зіштовхується зі складною юридичною та моральною дилемою: чи повинен він захищати цих птахів і доводити, що вони не є завзятими нацистами, чи ж винищити їх, щоб очистити суспільне життя від будь-яких слідів поваленого режиму? Роман глибоко досліджує складні теми, пов'язані з колективною провиною та стійкістю ідеологій. Здається, що Ленц зрозумів: займатися такою дилемою може бути цікавіше, ніж нудьгувати.

Автор статті проводить паралелі між сюжетом роману та історичним фактом: у 1890 році британець Юджин Шиффелін перевіз 100 шпаків з Лондона до Центрального парку Нью-Йорка, що призвело до їх поширення як інвазивного виду, що й сьогодні завдає екологічної шкоди в Північній Америці. Він розмірковує про те, як ці птахи можуть бути спільниками «жахливої загрози», яка нас переслідує, і як ми можемо відчувати себе підданими якоїсь занепадаючої Римської імперії, з її божевільною послідовністю римських імператорів та інших «імперських птахів», з такою кількістю божевільних по обидва боки Атлантики, здатних щодня на нові дурниці.