Декількома словами
Франсіско Самора Лобоч, багатогранний інтелектуал з Екваторіальної Гвінеї, який помер у Мадриді, залишив велику літературну спадщину, що відображає досвід вигнання та подвійну ідентичність, ставши ключовою фігурою екватогвінейської літератури іспанською мовою.
Франсіско Самора Лобоч (народився в 1948 році в Санта-Ісабель, нині Малабо) був багатогранним екватогвінейським інтелектуалом, письменником, журналістом і митцем, який нещодавно пішов з життя в Мадриді у віці 77 років. Його літературна творчість, що включає поезію, есе та романи, була написана у вигнанні в Іспанії та глибоко досліджувала теми пам'яті, ідентичності, політики та влади в країні, яка була іспанською колонією.
Прибувши до Мадрида у 20 років для вивчення економіки, Самора згодом присвятив себе журналістиці, працюючи редактором в іспанських виданнях, таких як Actual, Pueblo, El Sol, Diario As та 20 Minutos, а також співпрацюючи з RNE. Його журналістська кар'єра була відзначена Національною премією з журналістики Хуліо Камба в 1991 році.
Окрім його літературних та журналістських внесків, Самора Лобоч також був членом музичної групи "Los hermanos Zamora" у 1960-х роках, в останній період іспанської колонії в Екваторіальній Гвінеї. Пізніше, перебуваючи у вигнанні в Іспанії, група продовжила виступати під назвою Guinea, маючи успіх з такими піснями, як "Paquidermo" у 1980-х. Він також був великим шанувальником спорту, особливо футболу, тренуючи дитячі та юнацькі команди.
Однак, можливо, найвизначнішою спадщиною Самори Лобоча є його літературна творчість. Його досвід вигнання та подвійна належність – до Екваторіальної Гвінеї та Іспанії – глибоко вплинули на його роботи. Він вважається одним з найкращих представників так званого "втраченого покоління" екватогвінейських письменників, групи інтелектуалів, які були змушені жити та писати у вигнанні через політичні репресії, цензуру або нестабільність у своїй країні.
Його твори, такі як "Cómo ser negro y no morir en Aravaca" (1994) – есе про структурний расизм в іспанському суспільстві, або збірка віршів "Memoria de laberintos" (1999), відображають конфлікт вигнання, ностальгію за батьківщиною, африканські реалії, колоніалізм та динаміку влади. Романи, такі як "Conspiración en el green" (2009), "El caimán de Kaduna" (2012) та "La República fantástica de Annobón" (2017), поєднують інтригу, шпигунство та історичну фантастику, досліджуючи аспекти "африканської мрії" та геополітичні наслідки.
Уся ця творчість підкреслює фігуру Франсіско Самори Лобоча як одного з видатних представників екватогвінейської літератури іспанською мовою. Він – незамінний голос гвінейського вигнання, який привносить нові перспективи зі свого особистого досвіду.
