Декількома словами
Новий серіал Вінса Гіллігана "Плюрібус" спонукає замислитися над небезпеками створення світу без страждань і конфліктів, де примусова гармонія призводить до втрати індивідуальності та критичного мислення. Він критикує утопічні ідеї та показує, що справжній розвиток можливий лише через подолання труднощів.
Новий серіал Вінса Гіллігана, "Плюрібус", став предметом широких обговорень, досліджуючи не лише сучасний світ, а й утопічні ідеї минулого та майбутнього. Центральною темою є концепція уніфікованого людства, зараженого вірусом, який об'єднує всіх індивідуумів в єдину свідомість. Ця ідея виступає як глибока критика однодумності та ілюзорних консенсусів, що формуються в соціальних мережах.
У серіалі порушується питання про імператив щастя та спробу викорінити страждання з життя. Ця концепція, хоча й здається сучасною, лежить в основі багатьох політичних утопій та філософських систем. Єдине людство "Плюрібуса" являє собою ідеальне суспільство, про яке мріяли з часів "Республіки" Платона, суспільство без конфліктів та розбіжностей. Однак така радикальна нетерпимість до болю ставить під загрозу саме його існування: найменший прояв ворожості з боку "відключеної" героїні Керол викликає у уніфікованих людей хворобу.
Суспільна досконалість, як показано в серіалі, веде до інтелектуального застою. Керол, письменниця "сміттєвих" любовних романів, усвідомлює їхню низьку якість. Проте уніфіковані люди, позбавлені індивідуального критерію, ставлять її книги на один рівень з "Гамлетом". Це підкреслює думку про те, що уніфікація розумів пригнічує здатність до критичної оцінки, яка можлива лише в умовах дискусії та відмінності думок.
Керол порушує цю всезагальну гармонію. Вона егоїстична, імпульсивна, марнотратна, трохи підгуляла, саркастична і має кепський характер. Вона втілює все те, що піддається цензурі з боку "політичної доброзичливості". Але головне — вона не уникає страждань. Вона розуміє, що біль є важливою частиною життя, а подолання її та переживання горя — фундаментальний досвід. У світі, який вирішив усунути біль, той, хто наважується дивитися йому в обличчя, сприймається як інопланетянин, якого необхідно вигнати.
Політичні утопії в цьому "анестезуючому" маренні перетворюються на жахи. Ілюзія стерти з життя конфлікти та способи їх ненасильницького вирішення, такі як іронія, їдкий гумор, мистецтво чи парламентська політика, призводить до заперечення самої суті демократії. Демократія, як підкреслює серіал, — це управління недосконалим світом, який приймає свою недосконалість і прагне лише цивілізовано керувати конфліктами, не ведучи до "пекельного раю посмішок". Таким чином, "Плюрібус" не тільки відображає сьогодення, а й пророчо досліджує утопії минулого та майбутнього.