Новий серіал Netflix «Звір у мені» («La bestia en mí») обіцяє захоплююче акторське протистояння між Клер Дейнс та Меттью Рісом. Цей затягуючий «психо-нуар» значною мірою черпає натхнення з чудової двозначності викривлених і катарсичних творів Патріції Хайсміт.

Події розгортаються у відокремленому Ойстер-Бей, передмісті Нью-Йорка, де особняки здаються маленькими окремими всесвітами. Найвідомішою мешканкою цього району є письменниця Агата Віггс, лауреатка Пулітцерівської премії за мемуари про бурхливі стосунки з батьком. Однак, коли починається основний сюжет серіалу, рівно через п'ять років після трагічної загибелі її сина Купера в автокатастрофі – за кермом якої була сама Агата, одночасно відповідаючи на інтерв'ю – до району переїжджає Найл Джарвіс (Меттью Ріс у незабутній ролі), син магната нерухомості та зірка жанру «справжніх злочинів». Хоча його вину не вдалося довести, вважається, що він міг убити свою дружину.

Те, що починається як плітки, якими Аггі Віггс ділиться зі своїм редактором (занепокоєною тим, що письменниця роками не здає розділи нової книги) та колишнім чоловіком Шеллі, художницею, яка жила в тіні її успіху, швидко перетворюється на дивну і небезпечну гру дзеркал. Найл, здається, одержимий своєю новою сусідкою – він просить її підписати екземпляр книги, запрошує на обід, щоб переконати її схвалити прокладання бетонної доріжки в лісі для бігу. Він ставиться до неї як до союзника, бо вважає, що вони не такі вже й різні. Чи справді це так? Агата нікого не вбивала – можливо, і Найл теж – але вона бажає страждань хлопцеві, який керував автомобілем, що зіткнувся з її машиною в день смерті сина.

Саме в цьому полягає особливість «Звіра у мені», написаного, до речі, романістом Гейбом Роттером, який досі спеціалізувався на гуморі та абсурді, і спродюсованого Джоді Фостер, що завжди є гарантією певного ризику. Симбіотична пара Віггс і Джарвіса, Дейнс і Ріса, надзвичайно сяє в кожній миті, проведеній наодинці. Зловісна хімія між ними приковує увагу. У творах Роттера, де він постійно грає з внутрішньою темрявою, яка, як кажуть, живе в кожному з нас і може поглинути, сильно відчувається вплив Патріції Хайсміт.

«Вампірична» особистість письменниці, її травма та прихований секрет стають для всемогутнього Найла своєрідною опорою. Найл хоче мати друга. Він не хоче почуватися самотнім. Він усвідомлює себе монстром і відчайдушно шукає того, хто його зрозуміє. Він хоче почуватися нормальним, бути як усі, але чи можливо це? Ще одна перевага цього захоплюючого трилера – ви не зможете залишити Аггі одну в цьому будинку, який сприймається і як притулок, і як загроза, лабіринт, готична ідея – це складна побудова двох головних героїв. Роттер, здається, говорить нам: ось два нарциси, кожен замкнений у своїй невидимій бульбашці. Кожен їхній жест – як вони поступаються, як нав'язують свою волю, як приймають рішення за інших – це справжнє оповідальне золото.

Їх оточує, можливо, занадто лінійний сюжет – батько Найла, Мартін, має брата, який зробить усе, щоб захистити його і не дати нічому заплямувати його спадщину. Сюжет замикається на собі, і найцікавіше тут – це розслідування, яке Аггі починає, щоб написати есе про Джарвіса, що дозволяє їй одночасно зазирнути всередину себе. Сцени, де Віггс пише, можливо, найближче до того, як телебачення останнім часом або, можливо, коли-небудь взагалі, зображувало життя письменника. Уся таємниця полягає у зникненні. Піти всередину. Бути там, не будучи там.