Я зрозуміла, що Маріо відходить від нас одного вечора в Королівській іспанській академії, тому що почула, як він, плутаючи дві непов’язані реальності, розмовляв з нами дорогою до зали пленарних засідань. Я вважала за краще думати, що плутаюся я, але не могла перестати боятися за нього. Часто, читаючи Вірджінію Вулф, її романи та її щоденники, особливо, я уявляла, як це було б для неї – відчувати слизькі ділянки в узгодженості свого мислення.