Декількома словами
Згідно з дослідженням CEOE, податковий тягар на житло в Іспанії є одним з найвищих у Європі, досягаючи 30,3% ефективної ставки для власників. Високе оподаткування негативно впливає на доступність житла та інвестиції, приносячи до бюджету 3,5% ВВП.
За даними Інституту економічних досліджень (IEE), аналітичного центру великої іспанської асоціації роботодавців CEOE, податковий тиск на житло в Іспанії може вдвічі, втричі, а в деяких випадках і вп'ятеро перевищувати середній показник по країнах Європи.
Ці висновки представлені у звіті "Оподаткування житла в Іспанії. Пропозиція щодо покращення". Згідно з документом, фіскальне навантаження, пов'язане з володінням та використанням нерухомості в Іспанії, є одним із найвищих у розвиненому світі. Тоді як у деяких країнах, таких як Данія, Норвегія або Нідерланди, ставки можуть бути вищими в окремих випадках, багато інших європейських країн, включаючи Бельгію, Грецію, Чехію або Люксембург, мають значно нижчі або відсутні аналогічні податки.
Інститут підрахував, що надходження від оподаткування житла в Іспанії становлять близько 52,2 мільярда євро на рік, що еквівалентно 3,5% ВВП країни. Найбільшу частку в цій сумі (близько 30%) приносить податок на нерухоме майно (IBI). Далі йдуть ПДВ та податок на доходи фізичних осіб (IRPF).
Ефективна ставка оподаткування для житла, що перебуває у власності та зайняте власником, досягає в Іспанії 30,3%. Це значно вище за середній показник по країнах ОЕСР (9,7%) і майже вп'ятеро перевищує середній показник по Європейському Союзу (6,5%). Ці дані базуються на методології ОЕСР, що враховує інвестиції в нерухомість відносно дохідності, і беруть за приклад будинок, що перебував у власності 20 років та приносить дохід від капіталу при продажу, а також умовний дохід від власного використання.
Такий істотний розрив у понад 20 відсоткових пунктів не тільки підвищує кінцеву вартість житла, але й знижує привабливість інвестицій, обмежує пропозицію на ринку та поглиблює вже існуючу хронічну проблему доступності житла в Іспанії.
Система оподаткування в Іспанії "надмірно карає" як придбання, так і володіння, а також передачу житла, зазначає президент IEE та віце-президент CEOE. На його думку, такий фіскальний тиск є структурною перешкодою для розвитку ринку нерухомості та добробуту сімей. "Якщо ми хочемо зробити житло доступним, ми повинні замислитися, чи не обкладаємо ми його надмірними податками", - додав він.
У звіті детально аналізується складна податкова система, що оточує житло, включаючи численні податки – державні, регіональні та місцеві – які стягуються на кожному етапі життєвого циклу нерухомості: від купівлі та володіння до успадкування або відчуження. За оцінками асоціації роботодавців, у крайніх випадках податкове навантаження може становити до 25% від кінцевої ціни житла.
Крім IBI (близько 30% надходжень), ПДВ та IRPF, значний внесок роблять податок на передачу майна (ITP), ставки якого в деяких регіонах досягають 11-13%, та податок на спадщину та дарування. Аналізуються також податок на багатство та податок солідарності для великих статків, хоча вони стосуються невеликої кількості платників податків.
Аналітичний центр також розглянув ринок оренди. Ефективне податкове навантаження на житло, що здається в оренду, в Іспанії становить 44%. Це значно вище за середній показник по Європі (31%) та ОЕСР (32%). Така відмінність, попереджають автори звіту, знижує привабливість Іспанії для інвесторів і стримує вихід орендної нерухомості на ринок в умовах високого попиту, дефіциту пропозиції та зростання цін.
Загалом, згідно зі звітом, надходження від податків, пов'язаних із житлом, у 2024 році склали близько 52,2 мільярда євро (3,5% ВВП). Для порівняння, державні витрати на житлову політику становлять лише 0,5% ВВП.
Як альтернативу, IEE пропонує низку податкових заходів для зниження фіскального навантаження. Серед рекомендацій – зниження ставок IBI, введення надзвичайно зниженої ставки ПДВ (4%) для ремонту житла, а також надання пільг при реінвестуванні коштів від продажу нерухомості. Пропонується також включення доходів від оренди житла до податкової бази для заощаджень (що оподатковується за нижчими ставками), а також надання додаткових пільг або відрахувань при оподаткуванні приросту капіталу.
