Стук годинника вночі в спальні. Я прокинувся раніше часу, нервую, і останні образи важкого сну виливаються в усвідомлення того, що мені треба писати газетну колонку. Страх білого аркуша перетворюється на порожню подушку, на яку спираються головою психоаналітичні дослідження та літературні спогади. Завдяки чудовому перекладу Альфонсо Рейєса, я дізнався з «Морського бризу» Малларме, що варто подолати страх відкритого моря сторінки та слухати спів моряків у будь-якій можливій катастрофі.