Вступ

Великий розгубленість, в якій опинилися європейські лідери після зміни позиції Трампа, є очевидною. Важко усвідомити, що в умовах війни США, головний європейський союзник, перейшли на бік ворога і ведуть переговори лише з агресором. За місяць європейці зрозуміли, що в політиці, економіці і безпеці нічого не так, як здається. Зрада є непередбачуваною несподіванкою. У цих обставинах терміново потрібно визнати свої помилки і рухатись вперед.

Залежність від націоналізму

Європейці вчаться на ходу, що Європа досі сильно залежить від націоналізму старих держав. Будівництво Європейського Союзу було дуже повільним, і, мабуть, найгірше те, що він втратив натхнення «європейської братерства», до якої прагнув Віктор Гюго (1849), або амбіцію «більш тісного союзу між європейськими народами» від Шумана (1950).

Різні Європи в рамках Європейського Союзу

Зараз ми стоїмо перед існуванням різних Європ в рамках Європейського Союзу. У цьому контексті дуже корисна добре задокументована книга «Європейські економіки в XXI столітті» (видавництво McGraw Hill), координована Антоніо Гарріда і Естебаном Санрома, професорами економіки в Університеті Барселони, в якій брали участь видатні академіки. «Існує безліч книг про економіку Європейського Союзу», — пояснює Гарріда, — «але тут ми розглядаємо багато існуючих Європ.»

Ця праця, з постійними порівняннями зі США та Китаєм, є дуже корисною для розуміння відставання Європи від її конкурентів. У аналізі економічного зростання професори Хосе Луїс Гарсія Делгадо і Рафаель Міро стверджують, що «після впровадження євро процес конвергенції прискорився». Але вони підкреслюють, що «конвергенцію демонстрували винятково країни центральної та східної Європи, які залишаються менш розвиненими. Країни Півдня Європи, з Італією на чолі, не наблизились до більш розвинених». Вони вважають, що перед обличчям великої технологічної відсталості ЄС від американських і китайських компаній, Європа зможе вдосконалитися лише «завдяки великим зусиллям в інвестиціях та більшій єдності».

Дослідження та розвиток

Різні Європи також відображаються в зусиллях у сфері досліджень та розвитку (Д+Р), які все більше поступаються США та Китаю. У ЄС Німеччина та Швеція перевищують 3%, в той час як Румунія та Болгарія не досягають 1%.

У сфері праці Санрома зауважує, що «на відміну від США, в Європі ринок праці не є інтегрованим на державному рівні». Він вказує на існування п’яти різних соціальних і трудових моделей (північна, англосаксонська, континентальна, середземноморська та модель СЄК для колишніх країн Сходу). У фінансовому світі Гарріда аналізує різниці з США і зазначає, що два основних фінансових центри Європи (Великобританія та Швейцарія) знаходяться поза межами Союзу. Він уточнює, що в ЄС, незважаючи на формальне існування єдиного ринку, навіть і банківського союзу, рівень інтеграції банківських систем єврозони є скромним, якщо не сказати неіснуючим. Війна прискорює історію, і ЄС не може більше втрачати часу.