Коли наприкінці п'ятдесятих років батько Хосе Мігеля Ревільї приїхав до Штутгарта і заощадив трохи грошей, він купив не Mercedes, хоча саме на це підприємство він приїхав працювати з автаркічної Іспанії Франко, а Opel. «На Mercedes грошей не вистачало», — пояснює син, прогулюючись між цехами фабричного комплексу, що розкинувся на десяток кілометрів у долині річки Неккар, звідки автомобілі роз'їжджаються по всьому світу. Він, як і його батько, мати та брат, теж пішов працювати на Mercedes — це було чотири десятиліття тому, і у свої 59 років він все ще там.

Але лише у 1965 році, коли народився Хосе Мігель, його батько нарешті зміг придбати свій перший Mercedes. І він досі пам'ятає, як, повертаючись до Іспанії на канікули, вони переживали те саме, що й багато іммігрантів того часу. У селі бачили той автомобіль, і здавалося, ніби приїхав міністр: «Майже перекривали вулиці, бо приїхала важлива людина».

Mercedes був символом повоєнного економічного дива та могутності автовиробників цієї країни. З десятиліттями та кризами вони втрачали блиск. Але такого удару, як цього тижня, вони ще не зазнавали. Набуття чинності минулого четверга 25% мит на всі автомобілі, що ввозяться до Сполучених Штатів, є економічним еквівалентом оголошення війни для автомобільної промисловості та для таких регіонів, як Штутгарт.

Тут сідаєш на приміський потяг і в радіусі менше 20 кілометрів за вікном пропливають заводи Mercedes, Porsche, Bosch та мережа малих і середніх підприємств, які є двигуном Європи, відображенням багатства та добробуту сучасної Німеччини. Федеральна земля Баден-Вюртемберг на південному заході Німеччини десятиліттями жила за рахунок експорту. Вона почувалася як риба у воді в умовах глобалізації, яка тепер, з митами, оголошеними цього тижня президентом США Дональдом Трампом, може добігати кінця.

— Побачимо, хто виживе.

Настала зміна зміни на одному із заводів Mercedes в Унтертюркгаймі, за 10 кілометрів від Штутгарта. Це говорить робітник на заводі, де виробляють осі для електромобілів. Як і всі тут, він привітно вітається з Хосе Мігелем Ревільєю, сьогодні членом виробничої ради від потужної профспілки IG Metall. На запитання, чи має він на увазі Mercedes, кажучи «побачимо, хто виживе» у кризі, спровокованій Трампом, він відповідає: «Ні, я маю на увазі країни». «Сподіваюся, що всі», — втручається Хосе Мігель, а робітник підсумовує: «Тут ми зробимо все, що в наших силах».

На фабриках і в селах серед виноградників на пологих схилах, на конвеєрах і в кабінетах менеджерів, у залах місцевої політичної влади та на переговорах щодо формування коаліції між майбутнім канцлером Фрідріхом Мерцем, християнським демократом, та соціал-демократами, питання стоїть те саме: що робити? Бо якщо нічого не зміниться, мита Трампа загрожують стати особливо болючими для таких регіонів, як цей, де виробляються автомобілі, які тепер буде важче продати в США. Наслідки незліченні.

«Переломний момент»

«Це, безперечно, переломний момент», — заявляє Ніколь Гоффмайстер-Краут, міністр економіки, праці та туризму Баден-Вюртемберга, землі з населенням 11,3 мільйона осіб, столицею якої є Штутгарт. «Це серйозно впливає на нашу економіку. Продукція наших компаній з Баден-Вюртемберга стане дорожчою в США, і таким чином вони стануть менш конкурентоспроможними. Попит впаде, а оборот зменшиться. Багато компаній вже виявляють обережність через геополітичну ситуацію. З цим рішенням американської адміністрації обережність буде ще більшою».

Гоффмайстер-Краут вважає, що компанії, які постраждали від мит, «змушені будуть реагувати, це передбачувано». «Йтиметься про скорочення витрат», — додає вона, — «що, своєю чергою, може призвести частково до втрати робочих місць. Не можна також виключати, що через ці потрясіння деякі компанії зіткнуться з такими труднощами, що їхнє існування опиниться під загрозою. Ситуація драматична», — підсумовує ця політик-християнський демократ.

Баден-Вюртемберг — земля, залежна від експорту, який становить близько 40% її валового внутрішнього продукту. Звідси надходить майже чверть усього німецького експорту до США. Автомобільний сектор має особливу вагу для землі та всієї країни. Автомобілі та комплектуючі у 2024 році, як і в попередні роки, були головним експортним товаром Німеччини, а американський ринок — першим за межами ЄС. Є виробники, як Porsche, які виробляють лише в Європі, тому не мають можливості, як інші, наприклад Mercedes із заводом в Алабамі, збільшити виробництво в тій країні і таким чином уникнути мит. З іншого боку, можливо, що клієнт Porsche з високою купівельною спроможністю погодиться заплатити на 25% більше. Дилема для німецьких виробників: чи знижувати витрати та ціни, щоб адаптуватися до мит, чи безпосередньо відкривати нові заводи в США.

«Ніхто не готовий до божевільного Дональда Трампа, який руйнує світ своїми торговими війнами», — каже телефоном, не стримуючи слів, Фердинанд Дуденхеффер, засновник Центру автомобільних досліджень та гуру галузі в Німеччині. «Трамп оголошує війну німецьким автовиробникам, бо ненавидить Німеччину», — стверджує він. І пояснює цю ненависть «заздрістю», яку, за його словами, викликає у американського президента «успіх» німецьких автомобілів порівняно зі «слабкістю» американських.

Експресивний плач цього експерта відображає почуття безпорадності, яке є не лише економічним, а й геополітичним: усвідомлення того, що після заяв Трампа про те, що старі союзники не можуть розраховувати на військову парасольку Вашингтона, тепер підтверджується, що його не можна вважати надійним торговим партнером. У цій сфері американський президент давно скаржився, що в США купують автомобілі з Німеччини, тоді як Німеччина ігнорує американські авто. «Скільки Chevrolet або Ford ви бачите в центрі Мюнхена?», — нарікав він кілька тижнів тому. Дуденхеффер заперечує: «Це поганий аргумент: американські Chrysler та Ford не можуть продаватися в Європі. Це автомобілі з великими двигунами, які шкодять довкіллю. Справа не в тому, що ми їх не хочемо, а в тому, що американці не виробляють автомобілі, придатні для європейців».

«Я теж бачу в Європі багато продукції Apple або Samsung, і не бачу німецьких брендів, які були свого часу, як Telefunken або Grundig», — каже, щоб спростувати аргумент Трампа, Міхаель Клаусс, віцепрезидент виробничої ради Mercedes в Унтертюркгаймі. Від профспілки IG Metall до кабінетів керівництва розробляються гіпотези та малюються сценарії. Водночас, чим вище за ієрархією, тим більше обережності. Ніхто в компаніях не хоче сказати зайвого слова. Усі дивляться на Брюссель, компетентний у торговельних переговорах.

«Найгірший сценарій полягав би в тому, що менеджмент, інвестори та члени наглядової ради не бачили б іншої можливості, окрім як вивести виробництво звідси та побудувати нові заводи в США», — каже 63-річний Клаусс в кабінеті профспілки на заводі. Але додає, що цей сценарій «малоймовірний». Серед інших причин — тому що припинення виробництва в Німеччині змусило б реімпортувати до Європи автомобілі, вироблені в США. «Що дійсно може статися, так це перенесення частини виробництва», — каже він, і тоді можуть бути втрачені робочі місця. «Це було б катастрофічно».

Серйозним, на його думку, є те, що мита накладаються на інші труднощі: від революції електромобілів та цифровізації, які дозволяють виробляти транспортні засоби з меншою кількістю персоналу, до молодих поколінь, які купують менше автомобілів. «І до цього додається геополітична ситуація. Зрозуміло, що в Росії ми вже не продаємо Mercedes», — прокоментує пізніше Клаусс на сонячній терасі бару «Mosquito», таверни за чотири кроки від заводу, якою керує Хосе Мігель Ревілья. «Стільки всього одночасно... Саме це робить цю кризу складною».

Рішення, на думку експерта Дуденхеффера, полягає в Китаї, «найважливішому, найбільшому ринку у світі». Гоффмайстер-Краут, міністр економіки, зазначає: «США залишатимуться для нас важливим ринком і в майбутньому. Але все важливішим стає те, щоб Європейський Союз укладав угоди про вільну торгівлю з іншими регіонами світу, і робив це швидко. Ми продовжуємо захищати глобалізацію, вільну та засновану на правилах торгівлю». На найближчий час міністр вважає, що «важливо реагувати розсудливо, вести переговори, деескалувати». «Європейський Союз стоїть перед величезним викликом», — додає вона. «І якщо не вийде, тоді ми повинні подумати про рішучу відповідь».

Ревілья, який за свою довгу кар'єру бачив інші кризи, згадує часи, коли «робота була важчою, але колеги були більш згуртованими». Тепер він із занепокоєнням спостерігає, що зростає підтримка «Альтернативи для Німеччини» (AfD) серед робітників. Він побоюється, як і його колега Клаусс, що наслідки мит для економіки підживлять невдоволення та додадуть голосів цій ультраправій партії, дружній до Трампа.

Прогулюючись цехом, де він працював стільки років — зараз він у кабінетах — він вітається наліво й направо, і не може стримати ностальгії: «Від запаху мастила я почуваюся як удома». Розмова затягується в барі «Mosquito», прикрашеному шарфами футбольної команди Штутгарта (і одним збірної Іспанії, і ще одним Реал Мадрида). Стає зрозуміло, що удар від мит, хоч і очікуваний, залишив його таким же спантеличеним, як і інших: «У нас немає рецепту».