Декількома словами
Стаття досліджує хаотичний і часто насильницький процес виборів Папи Римського в Середньовіччі. Висвітлюються скандали, політичне втручання та події, що призвели до запровадження першого конклаву в 1274 році.
Процес обрання глави Римо-католицької церкви, Папи Римського, у Середньовіччі був надзвичайно непередбачуваним та часто травмуючим. На відміну від сучасної впорядкованої процедури, середньовічні джерела описують цей період як час невизначеності, що міг тривати місяцями чи навіть роками.
Хоча теоретично будь-який хрещений чоловік міг стати Папою, на практиці вибори були далекими від порядку. Деякі проходили відносно спокійно, але інші супроводжувалися значним насильством. Наприклад, вибори Папи Дамасія у IV столітті призвели до загибелі 120 людей на вулицях Рима за один день. Бували періоди, коли понтифікат передавався у спадок впливовими римськими родинами, іноді Пап призначали світські правителі, а часом одночасно існували Папи та антипапи, які претендували на один престол.
Коли імператор Священної Римської імперії Генріх III прибув до Рима у 1046 році для коронації, він виявив трьох претендентів на папський трон. Він скинув їх усіх і призначив нового Папу. Історія згодом визнала законними тих понтифіків, які здобули перемогу у цій боротьбі.
Першість Єпископа Рима поступово зміцнювалася, спираючись на традицію апостолів Петра і Павла. Наприкінці IV століття його почали називати Папою, щоб відрізнити від інших єпископів. Теоретично, його обирала римська громада та затверджували інші єпископи, але на практиці результат завжди залежав від балансу сил між фракціями духовенства, впливу римської знаті, родинних зв'язків кандидатів, а також тиску політичних правителів, зокрема імператорів (Візантійських, Каролінзьких чи Німецьких).
Збірка життєписів Пап «Liber Pontificalis», написана у VI-IX століттях, демонструє безліч різних випадків: понтифікати тривалістю лише десять-двадцять днів, обрання представника аристократії армією за зразком імператорів, довгі періоди вакантного престолу (sede vacante), скинення та жорстокі протистояння.
X століття, яке багато авторів називають «залізним віком папства», було особливо складним. Пропагандисти Реформації у XVII столітті активно використовували ексцеси цього століття, яке вони назвали «порнократією папства», посилюючи легенду про існування Папеси Іоанни, яка нібито видавала себе за чоловіка, займала престол два роки і померла під час пологів посеред процесії.
За сто років у X столітті змінилося 30 Пап та антипап, половина з яких загинула насильницькою смертю. Існують записи про 18-річного Папу (Іоанн XII), Папу (Сергій III), який убив двох своїх попередників, або про сумнозвісний «трупний синод», суд над мумією померлого Папи Формоза, яку після засудження позбавили папських регалій, понівечили і кинули в річку Тибр.
Спроби впорядкувати вибори робилися неодноразово. У квітні 1059 року декрет Папи Миколая II встановив, що лише кардинали мають право обирати Папу, а миряни виключаються з процесу. Були встановлені й інші норми, які не завжди дотримувалися, наприклад, кваліфікована більшість у дві третини голосів, що діє і сьогодні.
Перше фактичне «закриття» кардиналів (прообраз конклаву) відбулося у 1198 році під час обрання Іннокентія III. Після смерті Григорія IX у 1241 році кардиналів замкнули у напівзруйнованому Септізоніумі біля підніжжя Палатина. Багато кардиналів захворіли, один помер. За словами біографа майбутнього Іннокентія IV, їжі було обмаль, а санітарні умови були жахливими.
Смерть Климента IV у 1268 році відкрила найдовший в історії період sede vacante – 33 місяці. Кардинали, зібравшись у палаці у Вітербо, ніяк не могли дійти згоди. Відчайдушні мешканці міста силою замкнули їх. Тоді був обраний Папа Григорій X.
Ймовірно, саме травматичний досвід його власного обрання спонукав Григорія X видати на Другому Ліонському соборі у 1274 році буллу «Ubi periculum» («Де небезпека»), якою вперше було формально встановлено метод обрання і визначено конклав. Через десять днів після смерті Папи кардинали мали зібратися в папському палаці, бути замкненими там під ключ (cum clavis) і жити разом. Булла передбачала, що ключі охоронятиме камерленго, і як форма тиску, з третього дня ув'язнення кардиналів позбавлятимуть їжі та пиття.
Незважаючи на значення цього документа для майбутнього інституту папства, мало які наступні вибори суворо дотримувалися цього декрету. Великий західний розкол XIV-XV століть з двома папськими резиденціями — у Римі та Авіньйоні — кожна зі своїми Папами та антипапами, виявив величезну складність регулювання папських виборів. Констанцький собор 1415 року поклав край розколу. У 1417 році було скинуто останнього антипапу, і знову, як часто бувало, було оголошено sede vacante.
