Декількома словами
У Севільї відкрилася ретроспектива Елейн Стертевант, художниці, відомої своїми копіями робіт інших майстрів, яка досліджувала поняття оригінальності та авторства. Організація виставки в CAAC, пов'язана з приватною галереєю, стала предметом критики.
У Центрі сучасного мистецтва Андалусії (CAAC) в Севільї відкрилася перша в Іспанії ретроспектива американської художниці Елейн Стертевант. Ця виставка присвячена творчості мисткині, яка стала піонеркою в осмисленні понять оригінальності та авторства в мистецтві через акт копіювання.
Елейн Стертевант (Elaine Sturtevant) прославилася тим, що відтворювала відомі роботи інших художників, таких як Марсель Дюшан, Енді Воргол, Йозеф Бойс, Френк Стелла, використовуючи ті ж матеріали і техніки. Вона копіювала не лише об'єкти, а й перформанси та відеоінсталяції. Метою Стертевант було не просто наслідування, а дослідження того, як акт копіювання впливає на сприйняття оригіналу та ідею авторства. У 2011 році її інноваційний підхід був відзначений «Золотим левом» Венеційської бієнале.
Творчість Стертевант викликала значний резонанс у світі мистецтва. Деякі художники, наприклад Клес Олденбург, вкрай негативно ставилися до копіювання їхніх робіт, вбачаючи в цьому плагіат. Інші, як Енді Воргол, навпаки, підтримували її, бачачи в її роботах нове осмислення масової культури та споживання. Саме Воргол, відповідаючи на запитання про те, як він робить свої роботи, міг сказати: «Я не знаю, запитайте в Елейн».
Виставка в CAAC під назвою «Стертевант: Відлуння інновації» представляє близько 40 робіт мисткині. Однак, на думку деяких критиків, організаційний аспект виставки є доволі суперечливим. Більшість представлених робіт належать фонду Стертевант (Estate), який знаходиться під управлінням потужної приватної галереї з філіалами по всьому світу. Лише незначна частина робіт надана великими музейними колекціями, такими як Колекція Піно чи Музей Вітні.
Така ситуація, коли державна музейна інституція, як CAAC, надає свої простори для показу робіт, які переважно належать приватному комерційному суб'єкту (фонду під управлінням галереї), викликає критику. Це сприймається як використання публічного ресурсу в інтересах приватного арт-ринку, своєрідне «захоплення авторства» музейної виставки галереєю. Критики бачать у цьому метафору проникнення ринкових механізмів навіть у кураторські рішення державних закладів культури.
Незважаючи на ці дискусійні моменти організації, сама виставка є важливою подією для знайомства з творчістю Елейн Стертевант. Її роботи змушують глядача замислитись над тим, що є оригіналом у сучасному світі, яку роль відіграє автор, і чи можлива справжня «інновація» в мистецтві, чи воно є радше палімпсестом вже існуючих форм та ідей.
