Декількома словами
Сільські аптеки в Іспанії відіграють ключову роль у підтримці життя в умовах депопуляції, але стикаються з критичними проблемами: низькими зарплатами, неоплачуваними чергуваннями та браком персоналу. Фармацевти закликають уряд створити компенсаційний фонд та оплачувати їхні додаткові послуги для забезпечення життєздатності цих закладів.
Фармацевти в невеликих муніципалітетах Іспанії, де аптеки часто є єдиним пунктом надання медичної допомоги та консультацій, стикаються з екстремальною прекарністю праці. Низькі заробітні плати, що нерідко нижчі за мінімальну, неоплачувані чергування та відсутність компенсації за додаткові послуги ставлять під загрозу існування цих закладів, які є ключовою ланкою у підтримці життя в умовах депопуляції.
Наприклад, аптека у Фігеруелі-де-Арріба (Самора) обслуговує сім сіл з населенням лише 318 осіб. Фармацевт Бегонья Гонсалес Параміо розповідає, що її офіційний робочий день закінчується о 17:30, але насправді вона працює значно довше. Кожні вісім днів вона має безоплатне 24-годинне чергування, після якого часто знову працює наступного дня. Знайти когось на заміну на час відпустки чи хвороби неможливо. Бегонья описує це як «ситуацію рабства XXI століття», зазначаючи, що деякі її колеги не можуть дозволити собі операцію, бо не можуть закрити аптеку чи найняти заміну.
Ці проблеми стали головною темою I Національного конгресу сільської фармації в Аліканте. За даними організаторів, в Іспанії працює 4422 аптеки у сільській місцевості (населення до 5000 осіб), що становить близько 20% від загальної кількості. Вони забезпечують роботою понад 11 тисяч осіб.
Ірен Гонсалес Ортс, власниця аптеки в Камп-де-Мірра (Аліканте, 445 мешканців), підкреслює, що навіть надаючи додаткові послуги, такі як домашні візити до літніх, контроль показників здоров'я та системи дозування ліків, її заробіток часто не досягає мінімального міжгалузевого рівня. Багато сільських фармацевтів змушені мати кілька робіт. Ірен застерігає: «Щомісяця в Іспанії закривається одна сільська аптека, а без аптеки немає села».
Хайме Есполіта, президент Іспанського товариства сільської фармації (SEFAR), який працює в гірському селі Амієва (Астурія, 603 мешканці), критикує чинну модель фінансування. Сільські аптеки мають ті самі економічні вимоги, що й міські, з єдиним джерелом доходу – фіксованою націнкою на ліки (27,9%). Ця модель не враховує значно менший оборот сільських аптек порівняно з міськими, які в середньому мають мільйон євро на рік. Есполіта наполягає на необхідності компенсації втрат від депопуляції та низьких продажів через фонд, подібний до італійського, який становить 128 мільйонів євро.
Єдина існуюча державна підтримка – допомога на забезпечення економічної життєздатності (VEC) – надається лише 700 аптекам, що обслуговують менше 1500 мешканців і мають річний оборот менше 235 000 євро. Фармацевти називають ці суми мізерними; наприклад, одна з них отримала 160 євро за чотири місяці, чого не вистачає навіть на оплату електроенергії.
Рита де ла Плаза, скарбник Генеральної ради фармацевтичних коледжів (CGCF), визнає, що саме аптеки, які отримують VEC, перебувають у найбільшій небезпеці закриття. Вона вважає створення великого компенсаційного фонду складним, пропонуючи натомість податкові пільги та оплату за асистенціальні послуги. Вона також погоджується з проблемою неоплачуваних нічних чергувань та нестачею персоналу.
Ана Альба, фармацевт з Туданки (Кантабрія, 156 мешканців), також не може знайти тимчасового працівника, через що не може взяти відпустку. Незважаючи на обслуговування сусіднього села та пансіонатів, її дохід низький, а за чергування вона заробляє всього близько 10 євро на тиждень. Їй доводиться підробляти консультантом. Вона платить такі ж податки, як міські аптеки, але не має таких самих ресурсів. «Це дуже виснажлива праця, я віддаю їй своє життя», – каже вона.
