Декількома словами
Історія Ігоря Раміреса – письменника, юриста та актора, який переїхав з мегаполісів до Андалусії, Іспанія, щоб керувати оливковою фермою. Він знайшов відчуття приналежності та зізнається, що продавати оливкову олію для нього почесніше, ніж книжки.
Ігор Рамірес Гарсія-Перальта проміняв насичене життя письменника, юриста та актора у світових столицях на спокійне існування власника старовинної оливкової ферми в Андалусії, Іспанія. Він зізнається, що продавати оливкову олію для нього – набагато більша гордість, ніж продавати книжки.
Народжений на Кубі, який прожив значну частину життя у таких різних місцях, як Мексика, Німеччина, Нью-Йорк та Ібіца, Ігор знайшов своє справжнє місце у світі на фазенді Ла-Сьєррасуела поблизу міста Аркос-де-ла-Фронтера.
За його словами, поштовхом до переїзду стало сильне бажання знайти коріння та відчуття приналежності, якого йому завжди бракувало у його кочовому, інтернаціональному житті. “Ніхто не вмирає там, де народжується”, – цитує він свою матір. Саме в історично багатій Андалусії він відчув потенціал для глибокого вкорінення.
Випадково побачивши оголошення про продаж старого андалузького кортіхо (традиційної садиби із землею) на сайті нерухомості, Ігор вирушив туди на огляд. Йому сподобалася садиба з сімома гектарами землі та понад 600 віковими оливковими деревами – деяким з них по 200 років. Під час оцінки майна для отримання іпотеки вартість дерев не врахували, і Ігорю довелося наполягти на переоцінці, щоб угода відбулася. Він переїхав з Ібіци, взявши із собою численних вихованців – трьох собак, двох котів, курей та курчат, а також книжки та меблі.
Найперше новий власник пофарбував садибу у традиційний білий колір, оскільки старий “гірчично-жовтий” йому зовсім не подобався. “Будинок просто кричав про це!” – згадує Ігор. Інтер’єр він облаштував, використовуючи меблі, куплені на блошиних ринках та аукціонах, що дозволило йому обставити великий простір з невеликим бюджетом. Він прагнув відновити дух старого кортіхо, навіть якщо його власні татуювання та довге волосся видавали богемне минуле.
Тепер життя Ігоря починається рано вранці з догляду за тваринами, серед яких не лише собаки та коти, а й ослиця Копла, поні Лусеро, чистокровна кобила Етруска, а також рідкісна порода овець Меріно-ов'єха, що знаходиться під загрозою зникнення. У нього працюють п'ять помічників, але частину турбот він бере на себе сам, відчуваючи відповідальність перед землею та її мешканцями.
Ігор швидко інтегрувався у місцеву громаду. Він вступив до місцевого клубу тріатлону і навіть став “косталеро” – носієм платформи під час релігійних процесій у Страсний тиждень. Він також веде колонку у місцевій газеті, де, серед іншого, жартує про своє прагнення позбутися “королівських” іспанських “s”, яких немає в андалузькому діалекті.
Минулого року його оливкові гаї принесли 5500 кілограмів “чудової олії”. Саме цей результат приносить йому найбільше задоволення. “Я продаю пляшку олії з більшою гордістю, ніж книжку”, – каже він, пояснюючи, що це найчесніший заробіток у його житті.
У планах Ігоря зробити Ла-Сьєррасуела повністю самодостатньою. У майбутньому він планує відкрити тут резиденцію для письменників та художників, а також спортивний ретрит для атлетів. Садиба ідеально підходить для активного відпочинку: тут можна кататися на конях, велосипеді, займатися хайкінгом чи падлбордингом на найближчому озері. Але Ігор наголошує: Ла-Сьєррасуела – дім для тварин, і якщо ви їх не любите, приїжджати сюди не варто.
