Декількома словами
Стаття аналізує зростання ультраправих настроїв у Європі, пов'язуючи його з невирішеною історичною травмою Голокосту та нацизму. Автор розмірковує про те, як ідеології минулого проявляються у сучасному ставленні до мігрантів та впливають на політичний ландшафт континенту.
Жест канцлера Німеччини Віллі Брандта, який став на коліна перед пам'ятником жертвам Варшавського гетто у 1970 році, символізував визнання відповідальності Німеччини за злочини націонал-соціалізму.
Цей вчинок розкрив глибоке почуття провини, яке відчувала не лише німецька нація, а й інші країни Європи, де антисемітські репресії знайшли спільників і призвели мільйони людей до концтаборів. Багато хто тоді ще приховувався за незнанням чи запереченням.
Спогади про Берлін, де живе пам'ять про ті часи, підтверджують це. Перегляд документальних фільмів про геноцид, як-от «Ніч і туман» Алена Рене, викликав у глядачів сльози та глибоке потрясіння від побаченого жаху.
Почуття провини та необхідність пам'ятати відображені і в культурі. Так, роман Гюнтера Грасса «Бляшаний барабан», де хлопчик б'є в барабан, пробиваючи сон історії, нагадує про важливість не дати забуттю перемогти.
Навіть у тихих районах Берліна, як Вілмерсдорф, колишньому єврейському кварталі, минуле присутнє всюди. Пам'ятні камені «Штольперштайне» (Stolpersteine) з іменами та датами народження/смерті жертв, вивезених з їхніх будинків у 1940-х роках, нагадують про долі конкретних людей.
Це відчуття провини та історичної відповідальності впливало на Європу і в XXI столітті, формуючи її демократичні засади та прагнення запобігти поверненню до авторитаризму чи тоталітаризму. Повоєнна Європа будувалася з оглядкою на дзеркало минулого — нацизм — і на реалії по той бік Берлінської стіни — радянський світ із його придушенням, як показало жорстоке придушення Празької весни у 1968 році.
Тому поява ліворадикальних терористичних угруповань у 1970-х роках видавалася аномалією. Сьогодні ж, за 80 років після краху нацизму, тривожною реальністю стало зростання популярності ультраправих партій не лише в Німеччині, а й в інших країнах ЄС. Вони відкрито просувають ідеї, що нагадують фашистські: расову перевагу, нетерпимість до мігрантів, загострений націоналізм.
На відміну від підпільних груп минулого, сучасні ультраправі активно беруть участь у політиці та здобувають підтримку виборців. Наприклад, партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD) посіла друге місце на нещодавніх парламентських виборах з 21% голосів, хоча Федеральне відомство із захисту конституції вважає її загрозою демократичному ладу через її «етнічно-расову концепцію народу» та знецінення цілих груп населення.
На виборах до Європарламенту минулого року ультраправі сили сукупно здобули 27% місць, що є значним зростанням порівняно з 4% сорок років тому. Вони стали провідною силою у Франції, Італії, Угорщині, Австрії, Бельгії, Словенії та увійшли до двійки лідерів ще в шести країнах.
Хоча офіційно ультраправі можуть приховувати свій антисемітизм, спрямовуючи агресію на мусульман та інших мігрантів, це часто є лише маскуванням. В основі їхньої ідеології все ще лежать концепції переваги та нетерпимості, які призвели до трагедії Голокосту. Це той самий тип мислення, який спонукав Віллі Брандта стати на коліна у Варшаві, благаючи про прощення, перед обличчям жаху минулого.
