Декількома словами
Криза традиційного рибальства в Сенегалі, викликана промисловим надмірним виловом та нелегальними практиками, призвела до різкого скорочення вилову для місцевих рибалок. Втрата засобів до існування штовхає все більше сенегальців, особливо молодь та колишніх рибалок, на небезпечний шлях нелегальної міграції до Канарських островів.
Криза рибальства в Сенегалі стає однією з ключових причин, що спонукають місцевих мешканців, зокрема рибалок, вирушати у небезпечну подорож на човнах-каяках до Канарських островів. Хоча не всі мігранти є рибалками, саме їхній досвід керування човнами та знання моря роблять такі переходи можливими. Протягом понад двох десятиліть кустарне рибальство, яке є джерелом доходу для близько 3% населення Сенегалу, потерпає від надмірного вилову, нелегальних методів промислу, а також недостатньої прозорості та управління в галузі. Найприбутковіші види риби, що традиційно становлять основу раціону сенегальців, стають дедалі рідкіснішими, що призводить до їхнього подорожчання. У цих умовах нелегальна міграція перетворюється як на вимушену альтернативу для молоді, яка втратила заробіток, так і на бізнес для власників риболовецьких суден.
Традиційне рибальство в Сенегалі має величезне значення не лише для економіки, а й для культурної ідентичності прибережних громад. Згідно з нещодавніми звітами, вилов місцевих рибалок забезпечує до 68% споживання білка тваринного походження населенням країни. Однак останніми роками споживання риби на душу населення значно знизилося – з 29 до 18 кілограмів на рік. Нестача традиційних пелагічних видів риби на місцевих ринках та зростання цін на неї є прямим наслідком надмірного вилову, здебільшого з боку великого промислового флоту, орієнтованого на експорт до Азії та Європи. Ситуацію погіршує використання заборонених і руйнівних методів лову, таких як тралення.
Парадокс полягає в тому, що загальний обсяг вилову у водах Сенегалу зріс з 420 000 тонн у 2010 році до 530 000 тонн у 2019 році. Однак це зростання забезпечується не кустарним промислом, а великими суднами з Китаю, Туреччини та Європи, які ведуть лов під сенегальським прапором за місцевими ліцензіями. За словами експерта з рибальства, цифри загального вилову не знизилися, але значно зменшилися розміри та біомаса риби, і "майже всі види перебувають на межі колапсу". Хоча кількість кустарних човнів (каяків) також зросла, вплив промислового рибальства на запаси риби значно вищий.
У доповідях робиться висновок, що саме промисловий лов є основною причиною надмірного вилову. Хто несе відповідальність? Список зі 151 промислового судна, опублікований владою Сенегалу, показав, що 45% зі 132 суден під сенегальським прапором фактично належать іноземним власникам, переважно з Китаю та Іспанії. Близько сотні таких суден отримали доступ до сенегальських вод за останні п'ять років. На думку експертів, корінна проблема – це відсутність ефективного управління сектором та недостатня прозорість. Система рибальства успадкована від колоніальної епохи, коли головним було максимально виробляти без належного контролю. Поняття сталого управління ресурсами з'явилося лише наприкінці 1990-х років. Прогалини в регулюванні зберігаються: наприклад, кустарні рибалки використовують заборонені пластикові сіті, а тралення великими суднами дозволено, попри його руйнівний вплив на морську екосистему.
Відсутність ефективного контролю за промисловими суднами призводить до поширення нелегальних практик: використання модифікованих сітей, вторгнення в зони, зарезервовані для кустарного промислу, вилову молоді, зміни назв суден для ухилення від реєстрації, відключення систем відстеження місцезнаходження та вивантаження вилову у відкритому морі. Тільки за період з січня по липень 2024 року сенегальська влада затримала 24 судна за різні порушення, що свідчить про масштаби нелегальної діяльності.
Колишній рибалка із Сенегалу, нині мігрант, свідчить: "Уряд продав усе море великим суднам. Іноді ловиш рибу, а тебе оточують шість-сім величезних кораблів. Вони можуть легко зачепити твої сіті й потягти їх за собою. Увесь вилов, який ти мав отримати, вони забирають. Вони ловлять цілу добу, вдень і вночі. Ніколи не зупиняються. Так що всю рибу, призначену для нас, вони забирають вночі. Або якщо ти залишаєш сіті на ніч, повертаєшся, а там нічого немає – вони пішли разом із твоїми сітями".
В основних рибальських поселеннях Сенегалу панує запустіння. Власники човнів скаржаться на відсутність риби та брак охочих вийти в море. Жінки, які традиційно займаються переробкою риби, описують відчайдушне становище: "Немає нічого більш гнітючого для молодої людини, яка має допомагати матері, ніж опинитися самій на її утриманні. Ці хлопці залежать від матерів у своїх щоденних витратах. Ми всі залежимо від риби, але як допомогти матері, якщо в морі немає риби? Раніше наші сини поверталися з великим виловом, а тепер проводять до 15 днів у морі й нічого не ловлять. Вони були нашою опорою, а тепер ми їм допомагаємо".
Новий уряд Сенегалу зробив кроки до підвищення прозорості, опублікувавши список суден, що працюють у його водах, але експерти вважають, що належить зробити значно більше. Пріоритетом названо відновлення рибних запасів шляхом викорінення нелегальних практик через посилення контролю та запровадження суворіших санкцій для порушників. Також пропонується розширити зони, зарезервовані для кустарного рибальства. Міжнародні організації закликають Європейський Союз відновити співпрацю із Сенегалом для забезпечення стійкості рибальства, зокрема в контексті попереднього розірвання угоди через визнання Сенегалу "не співпрацюючою країною" у боротьбі з нелегальним рибальством.
Мігранти вирушають до Європи з різних причин, але фактор рибалок у потоці каяків дуже значний. Більша частина молодих людей, раніше зайнятих у рибальстві, вже виїхала або планує це зробити, тому що море більше не може їх прогодувати. Як сенегальська, так і європейська влада мають працювати разом, щоб захистити цю діяльність, забезпечити краще управління та прозорість. Необхідно захистити прибережні громади. На думку аналітиків, проблема спричинена як відсутністю політичної волі, так і браком ресурсів.
