Декількома словами
Каннський кінофестиваль 2025: прогрес у боротьбі за гендерну рівність в кіноіндустрії, але ще багато роботи попереду.
У 1988 році в Ло Ерміді (Чилі) проходили кіномайстер-класи для дітей, організовані Алісією Вега. Цей досвід став натхненням для багатьох, хто згодом пов'язав своє життя з кінематографом. Сьогодні, через десятиліття, питання гендерної рівності в кіноіндустрії стоїть як ніколи гостро.
Каннський кінофестиваль 2025 року обіцяє стати знаковим. Вперше сім жінок-режисерів претендують на престижну нагороду – Золоту пальмову гілку. Крім того, жінки обіймають ключові посади в організації фестивалю, що свідчить про прагнення до зміни історично сформованого чоловічого домінування в кіно.
Однак прогрес не такий великий, як хотілося б. За даними Європейської аудіовізуальної обсерваторії, лише 24% фільмів, знятих у Європі з 2018 по 2022 рік, були зрежисовані жінками. В Латинській Америці цей показник ще нижчий – 20%.
Брак жінок в кіноіндустрії – це не тільки відсутність таланту, але й результат застарілих стереотипів та упереджень. Дискримінація проявляється на різних рівнях: від нерівного доступу до ресурсів та освіти до домінування чоловічого погляду в процесі виробництва.
Кіно – це не просто мистецтво, це потужний інструмент формування суспільної свідомості. Важливо, щоб на екрані відображалася різноманітність світу, щоб кожна людина могла побачити себе в кіно. Необхідно підтримувати жінок-режисерів, забезпечувати їм доступ до фінансування, освіти та просування їх робіт. Тільки так можна досягти реальної рівності в кіноіндустрії.
Канни 2025 повинні стати не кінцевою точкою, а відправною. Необхідно не тільки вшановувати жінок, які ламають "скляні стелі", але й проводити активну політику, спрямовану на корінну зміну кіноіндустрії. Адже якщо ми не змінимо тих, хто розповідає історії, ми завжди бачитимемо один і той самий фільм.
