Декількома словами
У Мексиці знову загострилася дискусія про цензуру та свободу слова. У статті аналізуються методи придушення журналістів, як з боку влади, так і з боку інших зацікавлених осіб.
Останнім часом у мексиканських ЗМІ почастішали публікації про те, що партія Morena нібито посилює цензуру та обмежує свободу слова. Однак автор статті стверджує, що подібні заяви страждають на відсутність історичної пам'яті.
Цензура щодо ЗМІ не є чимось новим для Мексики. Автор наводить приклади, коли губернатори штатів застосовували різні методи тиску на журналістів, включаючи судові позови та погрози. Ці випадки, на думку автора, не є чимось небаченим за своєю серйозністю чи інтенсивністю.
Автори підкреслює, що найпоширенішим способом контролю над пресою є використання державних рекламних бюджетів, які розподіляються на розсуд влади. Ці кошти часто перетворюють ЗМІ на інструменти пропаганди.
Крім того, журналісти та редактори нерідко отримують подарунки від чиновників, бізнесменів або навіть представників організованої злочинності, що також впливає на їхню редакційну політику. У деяких випадках такі “подарунки” можуть вдвічі або втричі перевищувати офіційну зарплату журналістів.
На місцевому рівні, зазначає автор, прес-конференції часто перетворюються на виставу, де влада практично диктує журналістам, що публікувати. У результаті місцева преса часто діє як продовження піар-служби губернатора.
Автор також зачіпає тему шантажу в журналістиці, коли створюються сумнівні медіа-ресурси для вимагання грошей за мовчання про компрометуючу інформацію. Вплив соціальних мереж, які менше регулюються, ніж традиційні ЗМІ, також підкреслюється, як майданчик для маніпуляцій.
Справжнє питання, на думку автора, полягає не в тому, чи застосовує Morena механізми цензури, а в тому, чому Мексика, незалежно від правлячої партії, не змогла створити демократичну, вільну та незалежну пресу.
На завершення автор виділяє два нових аспекти, які, на його думку, є важливими для цензури наразі. По-перше, це використання судових позовів як інструменту цензури, особливо під час передвиборчих кампаній. По-друге, це удосконалення стратегічних судових розглядів, які дозволяють залякувати журналістів.
Для вирішення цих проблем необхідний всебічний перегляд юридичних прогалин, які дозволяють використовувати право як інструмент цензури, а також забезпечення точних визначень у законах, які не можуть бути витлумачені довільно.
