У фільмі Серджіо Оксмана «O Futebol» є сцена, де сам Серджіо та його батько, Сімао, сидять в машині, уважно прислухаючись до звуків міста під час матчу Чемпіонату світу з футболу в Бразилії у 2014 році. «Це був гол?», – запитує Серджіо, почувши звук невидимого натовпу, тисячі й тисячі людей у своїх будинках, барах чи на стадіоні, а вони двоє сидять поруч у машині посеред безлюдної вулиці. «Ні, ні, це змарнована нагода». Треба перекласти радість, розчарування, ейфорію, смуток вболівальників. Треба вміти інтерпретувати звуки «травної системи» стадіону. Немає в спорті нічого більш поетичного, ніж порожні міста, які уважно слухають вирішальний футбольний матч, і дві заблукалі душі, як той батько і син, які не бачились понад 20 років, дивляться матч, не бачачи його, вгадуючи його за шумом. Фільм – це катарсичний вірш із футболом як засобом. Прекрасний (і непередбачуваний) заклик до мовчазного зв'язку між людьми, які не мають іншого способу спілкуватися, окрім як переглядати матч, як Серджіо і Сімао Оксман. Це трапляється і поза фільмом, і всюди: люди, які люблять одне одного беззастережно, але ніколи не знаходили кращого моменту, щоб сказати це і обійнятися, ніж гол їхньої команди, люди, які використовують пенальті, щоб схопити руку, яку ніколи не наважувалися схопити. Але в історії, яку знімає Оксман, відчувається глуха електрика, яка заворожує. «Нас не цікавив спорт як привід для чогось. У ньому нас захоплювала його методологія. Він має свої правила, і все відбувається в певному порядку. І так до тих пір, поки раптом щось не трапиться. Наприклад, гол», – сказав його режисер.

У Бразилії у 2014 році сталося багато подій, одна з них травматична: рахунок 1-7, з яким Німеччина обіграла команду-господарку в півфіналі турніру, який п’ятиразовий чемпіон хотів здобути для себе. «Це було гірше, ніж «Мараканасо», – сказав Пеле. І навколо цього чемпіонату світу були переосмислені особисті стосунки та сім'ї, такі як сім'я Оксман, яку описав у цій газеті Хав'єр Оканья десять років тому, коли вийшов «O Futebol»: «Чоловік, нездатний згадати, скільки років він прожив у готелі після розлучення з дружиною та сином, але здатний назвати склади команд п'яти десятиліть тому; син, який зберігає спогади про батька як про голос радіоведучого, і батько, який ремонтує радіоприймачі, але не має його в машині; двоє людей, які домовляються разом дивитися матчі Чемпіонату світу в Бразилії, але ледь бачать хоч один гол разом».

Зустрів Оксмана два дні тому в районі: ми сусіди. Він мені сказав, що має до мене претензію, тому що, незважаючи на рекомендації, які я отримав свого часу, я ніколи не бачив «O Futebol». Я відповів, що зроблю це цими вихідними. Але я не уявляв, який вплив це на мене справить. Ті двоє дорослих, загублених і знайдених, лаконічних, намагаються розібратися одне в одному, інтерпретуючи футбольні матчі такої важливості, що викликають, у такій пристрасній і запальній країні, самогубства. Той чемпіонат світу і те, що він означав для багатьох людей, також у футбольному плані: Німеччина грає в бразильський футбол, розгромлює Бразилію. І ті плани, нарешті, повільні та ретельно продумані, тому що про героїв, також реальних, має піклуватися публіка.