Декількома словами
У статті йдеться про необхідність пошуку людей, зниклих безвісти у Південній Америці під час диктатур, як про гуманітарний обов'язок держав, закликає до справедливості та відшкодування збитків.
У Міжнародний день жертв насильницьких зникнень ООН з прав людини підтверджує непохитну прихильність правді, справедливості та відшкодуванню збитків жертвам та їхнім родинам у регіоні. Пошук людей, зниклих безвісти під час диктатур та внутрішніх конфліктів у Південній Америці, – це не завдання минулого, а обов'язок, що зберігається і вимагає нашої уваги.
Тисячі людей у таких країнах, як Бразилія, Парагвай та інших, досі вважаються зниклими безвісти внаслідок дій або пасивної співучасті державних чиновників, ставши жертвами терористичних режимів, які вважали їх ворогами лише через їх політичне інакодумство.
У документах того часу можна побачити, що серед зниклих безвісти були студенти, робітники, активісти, молоді професіонали та навіть неповнолітні.
Тисячі зниклих безвісти – це не просто статистика, це обірвані життя, сім'ї, які чекають, біль, що передається з покоління в покоління і руйнує всю громаду.
Насильницьке зникнення завдає, мабуть, найглибшої рани, яку можна завдати людству. Йдеться не лише про несправедливе позбавлення людини свободи, а й про спробу стерти її слід та занурити її близьких у нескінченні страждання. Це злочин, який не має кінця, який залишається відкритим щодня, поки не запанує правда і справедливість, який підриває довіру до держави та підриває основи людської гідності. Насильницьке зникнення, отже, є однією з найсерйозніших і найжорстокіших форм порушення прав людини.
У зв'язку з таким складним злочином правосуддя перехідного періоду пропонує рамки для реагування на масштаб збитків та закладання основ для всебічного відшкодування збитків. Його основи – істина, справедливість, відшкодування збитків та гарантії неповторення – є інструментами, які дозволяють перетворити біль на пам'ять, відновити відібрану гідність та забезпечити, щоб порушення такого роду більше не повторювалися. Держава може та повинна відшкодовувати збитки.
Цей обов'язок – не ідеологічний вибір, а етичний імператив, юридичне зобов'язання держав. Тому це не повинно залежати від урядів, незалежно від їх політичної орієнтації.
Державне завдання має бути зосереджене на жертвах і має матеріалізуватися в конкретних заходах, що гарантують підзвітність, збереження пам'яті, всебічне відшкодування збитків та неповторення.
У цьому ключі маніфести міжнародних норм у галузі прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, спрямовані на подання апеляцій та отримання відшкодування збитків від Організації Об'єднаних Націй, встановлюють, серед іншого, тих осіб, які зазнали насильницького зникнення, а також ясність щодо їх траєкторій з моменту затримання, їхньої долі та кінцевого місця призначення.
Узгоджені пошукові дії мають бути державною політикою, підтримуваною у часі, з достатніми ресурсами, участю членів сімей та гарантіями прозорості та доступу до інформації. Йдеться не просто про символічні жести, а про конкретні зобов'язання, які шанують гідність тих, хто був викрадений, і тих, хто продовжує їх шукати.
У цей день пам'яті ми визнаємо і особливо цінуємо групи громадянського суспільства, чия невпинна боротьба стала основою кожного інституційного прогресу як на національному, так і на міжнародному рівні. Їхній голос був етичним маяком, двигуном справедливості та живою пам'яттю. Їхня робота дозволила нам не забувати.
Сьогодні терміновість пошуку залишається настільки ж актуальною, як і в перший день. Ми закликаємо виділити ресурси, необхідні для цього завдання. Це вимога людяності та обов'язок, який звертається до всіх гілок влади та до всіх урядів.
Представник ООН з прав людини в Південній Америці.
