Декількома словами
Новина про те, що диктатори, крім управління країнами, активно займаються письменницькою діяльністю, видаючи книги та статті. Досліджується мотивація лідерів і їхня роль у формуванні громадської думки.
Поєднання влади та літератури – дивний, але факт. Багато світових лідерів, від Гітлера до Путіна, залишають свій слід не лише у політиці, але й у книгах та статтях. Це стало темою для серйозних досліджень.
Зокрема, нещодавно відзначалася річниця публікації «Mein Kampf» Адольфа Гітлера та наближається річниця смерті Франсиско Франко. Ці постаті, як і багато інших диктаторів, поєднують в собі жорсткість влади та пристрасть до слова. Журналісти та науковці спробували розібратися: для чого диктаторам література?
Дослідження зосереджувалося на аналізі творів таких авторів, як Гітлер, Муссоліні, Мао Цзедун, Сталін та інші. Результати показують, що тексти диктаторів часто містять пропаганду та самовихваляння. Водночас, у цих творах можна знайти відображення особистих переживань та спроби конструювання ідеології.
Деніел Калдер, автор книги «The Infernal Library», відзначає, що багато диктаторів до приходу до влади були журналістами або письменниками. Прагнення до контролю над словом, на думку Калдера, є одним із способів «дизайну людських душ», як висловився Сталін.
Ця тенденція зберігається і в наш час. У XXI столітті лідери різних країн продовжують випускати книги, від «Моєї боротьби за Еритрею та Африку» Ісайяса Афеверкі до «Нового світового порядку» Володимира Путіна. Книги лідерів – це інструмент впливу, пропаганди та формування іміджу.
Отже, література стає ще одним інструментом влади, який дозволяє лідерам впливати на громадську думку та формувати свою історичну роль.
