«Мені не вистачає життя!» Це пояснення стало квінтесенцією сучасного прискорення. Постійна метушня може сприйматися як прокляття, але, як не дивно, вона також є ознакою відмінності: символом успішної людини, яка постійно зайнята.

Однією з причин цього прискорення є технології, розроблені для того, щоб нас «зачепити», які постійно вимагають нашої уваги. Але це не єдина причина. Інші соціально-економічні та культурні фактори, такі як зростаючі вимоги до праці (як оплачуваної, так і домашньої) або життєві очікування, нав’язані суспільством, також сприяють цьому явищу.

Відчуття прискорення не є новим. Його відзначали ще з часів Промислової революції, коли динаміка капіталізму змусила робітників виробляти більше за менший час. Однак сьогодні це відчуття досягло безпрецедентного рівня. Соціологи зазначають, що саме прискорення «прискорилося», посилюючи відчуття того, що час вислизає, що породжує неспокій і тривогу.

Прагнення до постійного руху вперед пронизує всі сфери життя:

• Економіка: Базується на безперервному зростанні.
• Мода: Індустрія пропонує «ультрашвидку моду», де нові колекції випускаються за тижні.
• Побут: Цілодобові супермаркети задовольняють попит тих, кому не вистачає дня.
• Відносини: Швидкі побачення (speed dating) — спосіб знайти кохання за кілька хвилин.

Брак часу став символом статусу. Німецький фізик і філософ стверджує, що «не мати часу — це символ статусу, це означає владу, важливість: я можу змусити інших чекати». Час сьогодні є найціннішим товаром, а його дефіцит — найбільшим обмеженням. Ми постійно змушені перестрибувати від однієї діяльності до іншої.

Соціологічні дослідження, зокрема професора Джуді Ваджкман, показують, що гендер відіграє важливу роль у часовому тиску. Жінки частіше відчувають стрес і поспіх, оскільки їхній час більш фрагментований, і вони виконують непропорційно велику кількість неоплачуваної домашньої роботи. Працюючі жінки, особливо матері, відчувають значно більший конфлікт між роботою та сім’єю, ніж їхні колеги-чоловіки.

Відчуття прискорення також пов’язане з умовами праці, особливо в «гіг-економіці» (gig economy), де працівники позбавлені контролю над власним часом і повинні бути повністю доступними через алгоритмічні додатки. Це створює новий соціальний клас — прекаріат, який характеризується відсутністю стабільності та неможливістю планувати майбутнє.

Як протидію відчуженню, спричиненому швидкістю, філософи пропонують концепцію «резонансу» — відновлення зв’язку зі світом, почуття присутності, що викликає емоції та трансформацію. Історія знає багато прикладів опору швидкості: від луддитів, які руйнували машини, до страйків та знаменитої фрази скромного писаря Бартлбі: «Я волів би цього не робити».