Цієї осені світ побачив два, на перший погляд, блискучих досягнення в історії скі-альпінізму. Проте багато фахівців вважають їх лише ілюзією, оскільки комерційні інтереси спонсорів поставили під загрозу етику гірського спорту.

Польський лижник Анджей Баргель, спонсорований Red Bull, оголосив про «перший повний спуск з Евересту без штучного кисню». Проте у заголовках не згадувалося, що він піднявся на вершину слідом за групою шерпів, які фіксували мотузки та прокладали шлях. Цей важливий факт був замовчаний або згаданий лише побіжно в офіційному повідомленні.

Аналогічна ситуація виникла зі спуском американця Джима Моррісона по «суперкулуару» на Північній стіні, який National Geographic назвав «найважливішим лижним спуском в історії». Жодне повідомлення не згадувало, що Моррісон використовував кисень у балонах як під час підйому, так і під час спуску. У світі альпінізму відсутність належної прозорості прирівнюється до брехні, оскільки підриває етику дисципліни, яка цінує абсолютну чесність.

Критики наголошують, що справжня цінність сходження чи спуску вимірюється не досягнутою точкою, а стилем. Команда National Geographic використала шерпів, гідів, фіксовані мотузки, два висотні табори та кисень, щоб забезпечити успіх Моррісона. Анонімний елітний альпініст назвав це «найблискучішим комерційним сходженням з гідом в історії», підкреслюючи, що сучасний альпінізм вважає такі методи застарілими.

Італійський гімалаїст Ханс Каммерландер, який у 1996 році встановив рекорд найшвидшого сходження без кисню, назвав ситуацію «шоу Red Bull, яке загрожує знищити альпінізм» і «карнавалом». Він протиставляє свій самостійний підйом, здійснений менш ніж за 24 години, сучасній логістиці спонсорів.

Хоча документальний фільм National Geographic про спуск Моррісона, знятий оскароносним Джиммі Чіном, обіцяє бути видовищним, експерти вважають, що він не відповідає стандартам «Золотого льодоруба» (Piolet d'Or) — найвищої нагороди, що присуджується за етичний та чистий стиль в альпінізмі.