Новий роман мексиканського письменника Даніеля Салданьї Паріса «Імена мого батька» (Anagrama, 2025) перетворює пам’ять на величезний і всеосяжний вигаданий простір, схожий на саме Мехіко.

Історія розповідає про Каміло, який у подорожі між Нью-Йорком та Мехіко береться за захоплююче, майже детективне розслідування свого ймовірного біологічного батька, Мігеля Карнеро. Ця особиста пригода базується на майже абсолютній невизначеності, маючи як відправну точку лише невиразний натяк від матері та інтуїцію.

Салданья Паріс розповів, що ідея роману виникла у нього під час пандемії, коли його батько боровся з важкою хворобою. Глибокі розмови з батьком про його життя до народження автора послужили поштовхом, хоча твір не є автобіографічним. Він вважає, що «Імена мого батька» — це спосіб «повернути собі» своє рідне місто, Мехіко, досліджуючи його історію та дух. Роман також є даниною поваги молодому поколінню 70-х років у Мехіко, поколінню, яке мріяло про великі революції та утопії, але не змогло їх реалізувати.

Пам’ять представлена як складний вигаданий простір з темними зонами, зношеними шляхами, центром, передмістями та розкішними кварталами, що свідчить про те, що те, як ми визначаємо свої спогади, знаходиться під впливом цього «урбанізму минулого». Автор інтенсивно досліджував архітектуру та урбанізм, включаючи проекти Маріо Пані та історію Сьюдад-Сателіте, району з особливим приміським духом, де народився його батько. Під час дослідження він виявив фігуру Карла Фібінгера, інженера з темним минулим, пов’язаним з нацистським режимом, який залишив свій слід у місті.

В інтерв’ю Салданья Паріс обговорив виклик поєднання реальності та вимислу, підкресливши, що він підійшов до цього питання з великою свободою. Він багато читав, щоб проникнутися духом епохи, але потім зосередився на персонажах та сюжеті, пам’ятаючи, що пише художню літературу, а не історію.

Роман продовжує традицію мексиканської літератури – пошук батьківської фігури. Салданья Паріс досліджує не стільки відсутність батька, скільки «множинність батьків» або «бічні батьківства», де ідентичність будується на основі історій, які ми придумуємо про наш генеалогічний рід.

Ще однією центральною темою є паралель між поколіннями, що мріють про соціально-політичні зміни, але стикаються з розчаруванням. Проте, автор підкреслює, що створення уяви та міфів про можливе майбутнє є важливим політичним актом. Місто, на його думку, стає конкретним «політичним обрієм», де такі проблеми, як доступ до державного житла, можуть формулювати актуальний політичний дискурс.

Незважаючи на розчарування, роман підкреслює те, що переживає будь-яку спільну утопію: прихильності та дружбу. Ці мережі підтримки, сформовані під час політичних рухів, залишаються живими та виконують соціальну та публічну функцію.

Фінал роману відкритий, залишаючи читачеві свободу вирішувати, чи є Мігель Карнеро біологічним батьком Каміло. Автор пояснює такий підхід ідеєю, що «не так важлива біологічна реальність того, хто був твоїм батьком, як історії, які ти можеш придумати собі, щоб створити особистість, яка дозволить тобі продовжувати функціонувати в житті».