Романіст Даніель Кельманн, якому нарешті виповнилося 50 років, представив свою нову роботу — роман "Режисер". У ньому автор досліджує неоднозначну постать німецького кінорежисера Г. В. Пабста, який після невдач у Голлівуді повернувся до нацистської Німеччини, щоб продовжити знімати фільми. Це рішення, за словами Кельманна, було зумовлене не ідеологічною підтримкою нацизму, а бажанням зберегти творчу свободу та фінансові можливості, що їх пропонував режим, які були недоступні в Голлівуді.

Кельманн описує Пабста не як переконаного прихильника нацистів, а як конформіста, який крок за кроком робив "малі поступки", кожна з яких здавалася незначною, але в підсумку призвела до морального компромісу. Режисер "Скриньки Пандори" та "Західного фронту 1918" стикався з дилемою: або погодитися на умови, запропоновані міністром пропаганди, або опинитися в концентраційному таборі, враховуючи його минулі ліві погляди.

Автор підкреслює, що роман не є прямою алегорією на сучасність, хоча сам Кельманн писав його під час першої президентської кампанії в США, що, за його словами, вже тоді викликало у нього побоювання. Однак він висловлює занепокоєння з приводу того, що сьогодні, на тлі зростання авторитарних тенденцій у різних країнах, його книга про Третій рейх сприймається як "надзвичайно актуальна".

Кельманн захищає свій вибір художньої свободи, включно з вигаданими деталями, такими як використання примусової праці на зйомках однієї з останніх картин Пабста. Він зазначає, що в Третьому рейху практично жоден фільм не обходився без такої праці, що робить цю художню вольність морально виправданою.

Незважаючи на те, що це художній твір, заснований на реальних подіях, Кельманн відмовляється називати його "історичним романом", підкреслюючи особисту близькість до цієї теми, оскільки його батько, який пройшов концтабір, був знайомий з людьми зі світу кіно того часу.