Скорочення державного фінансування досліджень у Сполучених Штатах та зміни в політиці створюють безпрецедентну можливість для Європи залучити висококваліфікованих науковців. Значна частка дослідників у США не є уродженцями цієї країни, а обрали її через високий рівень університетів та дослідницьких центрів. Тепер Європа, зі своїми провідними науковими установами, може запропонувати їм привабливу альтернативу.

Європейський Союз активно використовує цю можливість. Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн разом з президентом Франції Еммануелем Макроном чітко окреслили стратегічний напрямок: поставити науку та технології в центр європейської економіки, використовувати інновації для блага людства, приймати глобальні таланти та перетворити університети на стовпи суспільства. На підтримку цього Європейська дослідницька рада вже оголосила про нові ініціативи.

Іспанія, яка в деяких галузях має міжнародно визнані дослідницькі центри, володіє значним потенціалом для залучення талантів. Однак, щоб ефективно використати цей шанс для розвитку передових досліджень, необхідно вжити активніших заходів, ніж просто пасивне очікування. Існуючі програми, такі як ініціативи Міністерства науки, інновацій та університетів, пропонують консолідованим дослідникам чистий річний дохід, який не перевищує 100 000 євро навіть з урахуванням спеціального податкового режиму (24% податку для переміщених в Іспанію працівників), що значно менше за їхні поточні заробітки в США.

Пропонується наслідувати приклад інших країн у залученні талантів, зокрема італійську модель. Стаття 44 Декрету-закону № 78/2010 в Італії встановила тимчасовий преференційний податковий режим для професорів та дослідників, які переносять свою податкову резиденцію до країни. Згідно з цим режимом, у рік переїзду та протягом наступних п'яти років вони оподатковуються лише на 10% від свого трудового доходу. Ця пільга може бути продовжена до 13 років для платників податків з неповнолітніми дітьми. Таким чином, дослідники, які підпадають під цю норму, фактично звільнені від сплати прибуткового податку в Італії щонайменше на п'ять років.

Важливо зазначити, що це положення було запроваджено правоцентристським урядом і збереглося при центристських та лівоцентристських урядах, що свідчить про широкий політичний консенсус в Італії щодо важливості залучення талантів.

Впровадження аналогічної норми в Іспанії суттєво підвищило б її конкурентоспроможність у боротьбі за найкращих дослідників, включно з конкуренцією з Італією. Щодо податкових витрат пропозиції, бажано застосовувати підхід, що враховує життєвий цикл. Хоча в початковий період дослідники, які користуються спеціальним режимом, практично не сплачуватимуть прямих податків, вони (та їхні сім'ї) сплачуватимуть непрямі податки та відповідні відрахування до системи соціального забезпечення. Після цього початкового періоду вони перейдуть на загальний податковий режим і робитимуть внесок до державного бюджету, як і решта громадян. Крім того, досвід таких установ, як ICREA (Каталонський інститут досліджень та передових досліджень), показує, що ці дослідники зможуть фінансувати значну частину витрат на своє працевлаштування за рахунок європейських фондів, що виділяються на дослідження в найближчі роки. Пропозиція також відповідає рекомендаціям щодо зміцнення спеціального режиму Іспанії для переміщених працівників, щоб зробити його більш конкурентоспроможним, не відступаючи від його початкової мети — залучення кваліфікованого людського капіталу на територію Іспанії.

Якщо норма буде обмежена, як в Італії, лише професорами та дослідниками, її макроекономічні витрати будуть незначними, а вигоди в плані стимулювання досліджень та інновацій — вельми суттєвими. У галузі науки дослідницькі групи, здатні розширювати межі знань, роблять надзвичайний внесок не тільки в наукову екосистему, а й в економіку та суспільство, яке їх приймає. Тому використання податкових пільг для їх залучення виправдане з точки зору загальних інтересів, враховуючи високу вартість і ризики підготовки таких фахівців.