Заяви та одкровення короля-емерита Хуана Карлоса продовжують дивувати, незважаючи на численні спростування. Майбутня публікація його мемуарів під назвою «Примирення» лише посилює інтерес до спірних аспектів його правління та особистого життя.

Автор статті зазначає, що Хуан Карлос часто говорить, не замислюючись про наслідки, що є ознакою «неусвідомленого ставлення до мови» та відсутності такту. Його нескромність завжди була однією з найпомітніших рис. У тексті згадується, що монарх міг несвідомо заохочувати інтриги, прагнучи усунути Адольфо Суареса, як це було доведено раніше і підтверджується зараз. Виникає питання: що ще розкриє монарх на 512 сторінках своїх спогадів?

Багато свідків його життя вже починають спростовувати деякі з його заяв. Наприклад, спростовується версія про те, що президент Франції Емманюель Макрон нібито дорікав королю за події 23-F (спроба державного перевороту 1981 року) під час вечері в Єлисейському палаці, як раніше стверджував король в інтерв'ю Le Figaro. Також ставляться під сумнів його скарги на відсутність свободи або нездатність повернути мільйонні подарунки від саудитів, хоча він і визнає помилку в їх прийнятті. Особливо обурливим є його невдоволення тим, що дружина не відвідувала його в добровільному вигнанні в Абу-Дабі, а також згадка про те, що його старша дочка Олена була названа на честь «неможливого кохання» до французької принцеси, а не на згадку про грецьку дружину.

У статті критикується уявлення Хуана Карлоса про себе як про дарувальника демократії Іспанії, стверджуючи, що ця ідея належала ще Франко. Автор вказує на те, що монарх, схоже, не усвідомлював значущість своїх слів і дій. Стверджується, що метою Хуана Карлоса було не тільки збагачення без обмежень, а й збереження «права першої ночі» (derecho de pernada), і в цьому він виявляв особливу пристрасність з юних років. Військова розвідка нібито повідомляла про 332 сексуальні зустрічі принца між квітнем 1956 та вереснем 1957 року.

Ці імпульси могли розвиватися довше в демократичному режимі, ніж у франкістському апараті, що розкладається. Перехід до демократії був не щедрим подарунком іспанцям, а скоріше рішенням, продиктованим особистою вигодою. Монархія не протрималася б так довго, якби продовжувала середньовічну динаміку, що спустошувала Іспанію протягом чотирьох десятиліть. У цьому король був або обізнаний, або добре консультувався.

Монарх завжди був нескромним, примхливим, мінливим і розпещеним. Сьогодні його слова з усією очевидністю показують цей характер. Він зміг без обмежень насолоджуватися цією свободою, правлінням, в якому не припиняв давати волю своїй жадібності та інстинктам. І йому пішов на користь сумний «пакт мовчання», який тепер змушує нас замислитися не тільки про те, чому він не замовкне, а й про те, чому ми так довго мовчали про це.