Нещодавнє дослідження виявило тривожну статистику: майже 25% молодих іспанців віком від 18 до 24 років вважають, що нинішня демократична система є такою ж поганою або навіть гіршою за диктатуру Франко. Це відкриття викликає глибокі питання щодо сприйняття історії та політичної реальності серед нового покоління.

Автор статті, розмірковуючи над цими даними, згадує про відвідування колишньої в'язниці у Вальденосіді, де його прадід, комуністичний активіст, утримувався під час режиму Франко. Особисте свідчення підкреслює жорстокість диктатури, де імпровізована фабрика служила в'язницею для понад 5800 ув'язнених лише за п'ять років, без мінімальних умов для життя. Цей спогад різко контрастує з ідеалізованим уявленням, яке деякі молоді люди, здається, мають про той період.

Дехто стверджує, що Франко для молоді – це лише "мем", кітчевий персонаж, просто форма бунту проти норм. Інші звинувачують підручники історії або циклічність поколінь. Однак такі пояснення здаються спрощеними та неповними. Франкізм присутній не тільки в підручниках історії, а й у літературі, в новинах, у музеях і, що найважливіше, в усній пам'яті багатьох родин.

Можливо, перш ніж давати швидкі відповіді, нам варто поставити більше запитань: Що означає "франкізм" для цих молодих людей? Чи мають вони на увазі сорокові роки з глибоко несправедливим законодавством щодо жінок, чи сімдесяті? Що саме здається їм тоді завидним? Можливо, ностальгія викликана не фашизмом чи комунізмом як такими, а скоріше такими поняттями, як суверенітет, впевненість чи можливість гідно жити своєю працею.

Таке саме явище спостерігається і в країнах колишнього радянського блоку, і не лише серед молоді. Минулого року, коли європейські фермери вийшли на вулиці з протестами, були помічені не лише франкістські прапори, а й прапори комуністичних республік Східної Європи. Ці прояви свідчать про те, що ностальгія пов'язана не з екстремістськими політичними ідеологіями, а з невиконаними обіцянками – матеріальними та антропологічними – які дала Європа прогресу, глобалізації та ліберальної демократії.

Відчай і розчарування молоді, яка бачить, як ці обіцянки руйнуються, і у відповідь отримує лише "не скаржтеся, могло бути й гірше", може бути ключем до розуміння цієї ностальгії. Незалежно від того, наскільки це правда, таке ставлення не пропонує рішень і поглиблює почуття розчарування.