Всупереч поширеним уявленням, диктатор Франсіско Франко, який заявляв про любов до Іспанії, насправді прагнув знищити більшість населення країни. Цей холодний, безжальний аспект його правління, на думку автора, не можна забувати, особливо в контексті 50-ї річниці його смерті та тривожного відродження ультраправих рухів у Європі.

У статті підкреслюється, що так звана "любов до батьківщини" у випадку Франко маскувала глибоку ненависть до тих, хто не поділяв його поглядів. Історичні факти, такі як його заяви міжнародній пресі про готовність "знищити половину іспанців" заради перемоги, є яскравим підтвердженням цього.

Відмова іспанського народу від фашистських ідей на виборах 1936 року, коли Фаланга отримала нуль місць у парламенті, підштовхнула Франко до державного перевороту та довгої громадянської війни. Метою цієї війни було фізичне усунення політичних супротивників, від анархістів і комуністів до лібералів і націоналістів, а також масонів.

Автор вказує на те, що жорстокість і хитрість були головними інструментами Франко, за допомогою яких він придушував будь-яке інакомислення, навіть якщо це означало знищення більшості своїх співгромадян. Ця "ненависть" до власного народу була відпрацьована ще під час придушення Астурійського повстання 1934 року.

Сьогодні, коли нові фашистські течії набирають силу в різних країнах, включаючи Іспанію, важливо пам'ятати ці уроки історії. Відродження ідеологій, які проголошують любов до нації, але при цьому прагнуть закрити суспільства та придушити інакомислення, веде до руйнування демократії та мирного співіснування. Автор закликає до швидкої та рішучої реакції на ці загрози, щоб не допустити повторення трагічних подій минулого.