Нещодавнє рішення Верховного Суду Іспанії викликало хвилю занепокоєння щодо незалежності судової системи та стану демократії. П'ять суддів вищої інстанції винесли вирок генеральному прокурору, тоді як двоє інших суддів мали протилежну думку. Особливо тривожним є той факт, що, судячи з усього, необхідна дискусія, яка мала б передувати такому важливому рішенню, була відсутня.

Першою аномалією стало оприлюднення засудження без повного тексту вироку та аргументів, що призвели до такого висновку. Хоча це не перший випадок, зазвичай у подібних ситуаціях вироки є одноголосними. У справі, що стосується вищої державної посадової особи, очікувалася б тривала та глибока нарада суддів, однак перебіг подій свідчить про зворотне. Склалося враження, що необхідного обміну ідеями та дебатів не відбулося.

Ще один спірний момент пов'язаний з тим, що офіційна записка прокуратури, спочатку відхилена як доказ, раптово повернулася в центр уваги як безперечний доказ на прохання судді. Це викликає питання щодо прозорості та справедливості процесу збору та оцінки доказів.

У демократичній країні судова система ґрунтується на тому, що конфлікти вирішуються за допомогою процесу, наповненого гарантіями, після якого незалежний третій (Верховний Суд) виносить рішення, члени якого, як припускається, глибоко знаються на праві. Коли суддя, тим більше член Верховного Суду, стає елементом політичної стратегії, це розцінюється як посадове зловживання (преварикація) – перевага власного критерію над правовим, що спотворює судову функцію, яку йому довірили. Довіра до правосуддя ґрунтується не на непогрішності суддів, а на надійності та неупередженості системи.

Затримка оприлюднення повного вироку та його обґрунтувань, ймовірно, дозволить справі Гарсії Ортіса загубитися серед багатьох інших новин. Юридичні експерти та журналісти підкреслюють важливість збереження уваги до цієї справи, оскільки на кону стоїть політичне питання першого ступеня: чи вчинив він правопорушення? Або два протиборчі сектори Верховного Суду, протилежні у своїй кваліфікації справи, виявилися нездатними обговорити її відповідно до своїх правових знань і з першої хвилини позначили своє засуджуюче рішення? Якщо це так, ми стикаємося з серйозним випадком можливого посадового зловживання, що завдає шкоди демократичним засадам.

Соціолог давно зазначав, що ми схильні ігнорувати дії груп, які спочатку були зацікавлені в збереженні демократичного режиму, але зрештою відмовляють у підтримці, з суто корпоративних чи ідеологічних мотивів, інституціям, які могли б бути сприятливими або принаймні нейтральними. Саме тут демократії зазнають найбільшої шкоди.