Все більше політиків, особливо в США та Латинській Америці, публічно демонструють свою релігійну віру для просування ультраправих ідеологій, ведення пропаганди та залучення прихильників з метою перемоги на виборах або отримання фінансової вигоди. Ця тенденція різко контрастує з підходом державних діячів минулого, таких як колишній прем'єр-міністр Італії Альдо Моро, який, будучи глибоко віруючим католиком, суворо відділяв свою особисту віру від політичної діяльності.

Межа між ідеологією трампізму, сформованою Стівом Бенноном, і найбільш реакційною, нетерпимою стороною християнських церков стає все більш розмитою. У пропагандистських відеороликах часто присутні зображення Христа Пантократора. Відомі заяви про те, що "Трамп недосконалий, але він — інструмент, наділений божественним провидінням".

Наприклад, конгресвумен Марджорі Тейлор Грін, одна з радикальних фігур руху MAGA, використала теологічні інтерпретації у відповідь на критику, заявляючи: "Підкорятися Ісусу, прощати та просити прощення — це не схиляння колін, це шлях у покорі Христу, нашому Господу, і втілення нашої віри в дію."

У Латинській Америці, де євангельські церкви десятиліттями зміцнювали свої позиції, релігійний дискурс глибоко проник у суспільне життя. Наприклад, у Мексиці праві сили використовують релігійний фанатизм у боротьбі проти уряду Клаудії Шейнбаум. А у Венесуелі Ніколас Мадуро публічно оголосив Ісуса Христа "паном і власником Венесуели".

Паралельно спостерігається зростання впливу медійних особистостей, які використовують свої платформи для поширення релігійних ідей, стверджуючи, що їхній успіх пов'язаний з тим, що вони "слідують за Ісусом". Всі ці приклади демонструють, як віра, призначена для особистої сфери, все частіше стає потужним інструментом у руках політиків та громадських діячів для досягнення своїх цілей.