В Іспанії розгортається політичний скандал, який ставить під сумнів відповідальність уряду під час великої кризи. У центрі уваги — президент Масон, якого звинувачують у відсутності та некомпетентності під час шторму DANA, а також Марібель Вілаплана, яка спочатку була анонімною громадянкою.

Розслідування зосереджене на попередніх свідченнях Вілаплани, яка неодноразово брехала про хронологію подій та своє місцезнаходження з президентом Масоном. Ця брехня, хоча й є проблемою, відвернула суспільну увагу від справжнього питання: чому президент Масон був відсутній у критичні моменти, віддаючи перевагу вільному часу замість своїх службових обов’язків?

Критики підкреслюють, що надмірний інтерес до інтимних деталей життя Вілаплани та президента, або до причин її брехні (нервозність, сором, захист Масона), є відволіканням уваги. Незалежно від мотивів, брехня Вілаплани нікого б не врятувала, якби правду було сказано раніше. Фундаментальна проблема полягає у некомпетентності та бездіяльності політика, який, будучи попередженим про критичні години, вирішив знехтувати своїми обов’язками.

Бути свідком недбалості не робить нікого винним. Масон міг провести час за ігровим автоматом, заснути у ванній або спертися на машину Вілаплани, переглядаючи ролики, поки Вілаплана працювала всередині, як вона стверджує. Масон не працював. Де була Вілаплана, не має значення: їй не потрібно було йти до Cecopi.

Стаття припускає, що це зміщення уваги на «другорядну, але впізнавану фігуру» є знайомою схемою, за допомогою якої влада захищає себе, перенаправляючи суспільний інтерес від своїх обов’язків до нерелевантних деталей. Головне питання не в тому, де і що робила Марібель Вілаплана, а в тому, чому її брехня стала вагомішою за рішення, які зрештою мали серйозні наслідки.