Декількома словами
Мускус пройшов довгий шлях від тваринної залози, ставши символом сексуальності та містичних властивостей, до ключового елемента сучасної парфумерії, що асоціюється з чистотою та контркультурою. Його історія насичена науковими відкриттями та культурними змінами, кульмінацією яких стало створення етичних синтетичних аналогів.
Мускус, речовина з багатою та суперечливою історією, відігравала ключову роль у світі парфумерії протягом століть. Від асоціації із запахом чистоти сьогодні до символу бунту у 70-х роках та найважливішого елемента сексуальності в минулих століттях – його шлях дивовижний.
У 1888 році хімік Альберт Баур, прагнучи знайти потужнішу вибухівку, ніж тротил, випадково відкрив «нітромускуси». Ці ароматичні молекули, схожі на природний мускус, який виділяється кабаргою (Moschus moschiferus) у період розмноження, здійснили революцію в парфумерії кінця XIX століття.
Історично мускус, отриманий із залози самця, розташованої між статевими органами та пупком, набув сакральних і майже магічних конотацій у давнину. Китайська фармакопея віддавала перевагу мускусу тибетських кабарг, вважаючи, що його винятковий аромат зумовлений їхнім раціоном, що складався з нарджатамансі – індійського пахучого кореня. Віра в його афродизіатичні властивості та здатність протистояти епідеміям чуми XIV та XVII століть зробила його незамінним.
Проте у XVIII столітті, зі зростанням буржуазії, яка віддавала перевагу квітковим ароматам, мускус почали пов'язувати з «застарілим» духом Старого режиму та сумнівною мораллю. Карл Лінней навіть назвав його «ароматом сексу». Проте, за словами істориків, Жозефіна Бонапарт, будучи однією з «чудових» модниць, щедро використовувала мускус, чим, як кажуть, завоювала прихильність Наполеона.
Відродження «мускусної манії» відбулося завдяки відкриттю Баура, що дозволило використовувати дорогу та важкодоступну речовину без страждань тварин. У 1920 році хорватський вчений Леопольд Ружичка ідентифікував мускон, основний ароматичний компонент мускусу, що призвело до створення синтетичних версій з більш м'якими, чистими, «мильними» та «молочними» нотами, позбавленими анімалістичних акцентів.
Синтетичний мускус став особливо популярним у середині XX століття на тлі соціальних потрясінь та контркультурних рухів. У 1960-х роках, на хвилі хіпі-руху та сексуальної революції, такі аромати, як Musk від Houbigant (пізніше Musk від Alyssa Ashley), Jovan Musk та Wild Musk від Coty, стали символами свободи, еротизму та відмови від мейнстріму. Вони просочували шкіру, посилюючи природний запах, і асоціювалися з ідеєю феромонів та хімічної привабливості.
У 1976 році Аніта Роддік заснувала The Body Shop, просуваючи етичну та екологічно стійку філософію. У 1981 році бренд випустив свій легендарний White Musk – синтетичний мускус, створений для захисту зникаючих кабарг. Цей аромат, з його мильними, альдегідними та злегка квітковими нотами, став культовим і досі залишається бестселером, перетинаючи кордони часу, статі та уподобань. Мускус продовжує незримо бути присутнім майже у всіх парфумерних композиціях, непомітно, але потужно посилюючи їхнє звучання.