Перуанський художник Роберто Уаркая презентує в Центрі MARCO у Віго серію інсталяцій, що досліджують культурні, екологічні та соціальні напруження сучасного Перу. Використовуючи техніки, що обходять без камери та кидають виклик миттєвості цифрового зображення, Уаркая пропонує радикальний та чуттєвий погляд на фотографію.

Поворотний момент у його творчості настав у 2014 році, коли художник був запрошений до участі в природному експерименті в Національному парку Бауаха Сонене, в перуанських джунглях Тамбопата. Занурення у пишне біорізноманіття спонукало його відмовитися від традиційного документального підходу. Він вирішив зосередитися на фотограмі – старій техніці, що не використовує оптичні прилади, за допомогою якої він створює монументальні роботи.

Виставка у MARCO Віго відстежує цей процес трансформації та різні території – амазонські джунглі, узбережжя Тихого океану та андійські високогір'я – що супроводжували його пошуки. Експозиція об'єднує чотири інсталяції, де фотограма стає засобом для фіксації енергії та пам'яті кожного місця, а також людської присутності. «Ремісничий процес, що кидає виклик миттєвості сучасної цифрової фотографії, формує альтернативний погляд на це мистецтво», – зазначає Мігель Фернандес-Сід, куратор виставки.

Одна з найважливіших інсталяцій, що належить до серії «Амазограма», була створена на основі перших зображень із джунглів: майже 30-метрове полотно, доповнене меншими елементами, утворює спіраль, що закручується, викликаючи відчуття занурення у тропічний ліс. Цей досвід занурює відвідувача у простір, де експериментальне переплітається з ритуальним та примітивним виміром.

Інсталяція «Розкриті тіла» займає центральний простір паноптикуму MARCO. Це серія з 32 портретів латиноамериканських фотографів та діячів мистецтва, що ширяють у просторі, перетворені на білі, сяючі форми. Вони були створені шляхом безпосереднього відбитка на світлочутливому папері в повній темряві. Художник задумав цю роботу як метафору символічного виходу з «в'язниці» до світла, культури та більш гармонійних зв'язків.

Третя інсталяція складається з чотирьох фотограм, створених із сміття, зібраного на перуанському узбережжі. Ці абстрактні зображення з майже радіоактивним хроматичним відтінком нагадують ієрогліфи та відбиваються у водній платформі. Ходьба по ній змушує воду вібрувати, спонукаючи відвідувача зупинитися, щоб розглянути рухомі відображення.

Інші роботи Уаркая торкаються культурних та історичних тем Перу. Наприклад, зображення евкаліптового лісу (екзотичний і суперечливий вид у Перу), коня (завезеного іспанськими завойовниками) або Явар Фієсти – свята, де кондор (місцевий вид) прив'язується до бика, символізуючи зіткнення андійської та іспанської культур. Ці твори, поряд із зображеннями танцюристів та музикантів, відновлюють культурний досвід та елементи, відображаючи складний і часом жорстокий період, що переживає латиноамериканська країна.

У роботах Уаркая зображення – це не просто картинка, а контакт, фізичний відбиток зустрічі тіла, території та світла. Розміщуючи свої роботи на великих просторах, що запрошують до дослідження, художник пропонує глядачеві те саме занурення, яке визначає його творчий процес. Таким чином, фотографія перестає бути рамкою, що фіксує світ, і стає простором для життя, переходом, що активує більш чутливе та глибоке сприйняття природи та людини.