Декількома словами
У статті розглядаються зростаючі проблеми в музичній індустрії, пов'язані з використанням штучного інтелекту для імітації голосів артистів та створення "фальшивих" пісень, а також судові позови відомих музикантів проти незаконного комерційного використання їхньої творчості.
У сучасному світі, де технології розвиваються стрімкими темпами, штучний інтелект (ШІ) починає справляти значний вплив на музичну індустрію. Замість того, щоб, як багато хто припускав, створювати принципово нові форми мистецтва, ШІ все частіше використовується для виробництва "підозрілих" пісень, часто приписуваних неіснуючим вокалістам, та імітації голосів відомих виконавців.
Така практика викликає серйозні правові суперечки. Відомі артисти, що володіють впізнаваними голосами та мають сильних юристів, активно борються з несанкціонованим використанням свого образу та творчості. Одним із яскравих прикладів є справа Тома Вейтса. У 1990 році, коли виробники чіпсів Doritos запропонували йому брати участь у рекламній кампанії, він відмовився. У відповідь рекламне агентство найняло пародиста для імітації його голосу. Вейтс подав до суду на Frito-Lay (частина PepsiCo) і виграв справу у Верховному суді США, отримавши понад два мільйони доларів як компенсацію.
Подібні інциденти не є новими. У 1980-х роках Бетт Мідлер успішно судилася з Ford Motor Company за використання імітатора її голосу в рекламі автомобіля, отримавши 400 000 доларів. Ці випадки підкреслюють гостру проблему захисту музичної ідентичності та авторських прав в епоху, коли технології дозволяють легко відтворювати та маніпулювати звуком.
Стаття також згадує справу Джона Фогерті, колишнього фронтмена Creedence Clearwater Revival, який зіткнувся з позовом про плагіат від свого колишнього лейбла Fantasy Records. Кумедно, що лейбл звинувачував Фогерті у плагіаті власної пісні, права на яку належали їм. Фогерті виграв цей суд, довівши, що художники часто інстинктивно використовують свої минулі успішні прийоми.
У США активно обговорюється питання про захист "моральної цілісності" артистів. Великі корпорації, такі як Coca-Cola, використовують відгомони голосів легенд, як Джонні Кеш, для просування своїх брендів. У штаті Теннессі навіть був прийнятий закон ELVIS (Ensuring Likeness Voice and Image Security), покликаний захистити спадщину таких фігур, як Елвіс Преслі.
Однак, незважаючи на пишні міркування про "моральну цілісність", зрештою ці конфлікти зводяться до фінансових питань: рекламодавці прагнуть заощадити, використовуючи різні виверти, а спадкоємці великих артистів домагаються компенсації за, як вони стверджують, несправедливі контракти. І, ймовірно, в цьому є частка правди.
