У таких країнах, як Румунія, Сербія та Боснія, колишні соціалістичні об'єкти перетворюються на популярні туристичні пам'ятки. Ці "інстаграмні" місця дозволяють відвідувачам знову зануритися в атмосферу минулого режиму.

У Румунії, наприклад, можна відвідати маєток Чаушеску, Палац парламенту і навіть в'язниці, що використовувалися для придушення інакомислення. У Сербії, Хорватії та Боснії враження виявляються парадоксальними: на тлі місць, де війна залишила свої найпохмуріші відбитки кінця ХХ століття, часи Тіто сприймаються з певною теплотою.

Американський антрополог Кетрін Вердері, яка спеціалізується на постсоціалістичній пам'яті, зазначає, що комунізм "з ідеології перетворився на емоційний репертуар, що виражає як втрату, так і приналежність". Ностальгія, за її словами, – це не стільки бажання повернутися до тієї системи, скільки спроба осмислити відсутність стабільності, спільноти та мети, що настала після її падіння.

Важливо розрізняти режими. Румунський режим, де мали місце державне насильство, тортури та масове стеження "Секурітате", не можна порівнювати з режимом Тіто в колишній Югославії, який, незважаючи на епізоди репресій, створив більш децентралізовану та культурно багату структуру. Британський соціолог Пол Стаббс, балканіст, підкреслює необхідність розрізняти види ностальгії та покоління. Для тих, хто жив у соціалістичній Югославії, політична пам'ять (антифашизм, самоврядування, Рух неприєднання) переплітається з емоційною. Йдеться не лише про Тіто, а й про спогади про певну епоху. Будинок квітів у Белграді, де спочиває лідер, є серцем Музею Югославії – найвідвідуванішого музею країни.

Ана Марія Лука, італійський антрополог, додає: "Люди сумують за ритмом колективного життя, спільними ритуалами, духом спільноти. Їм бракує текстури буденності: черг, уніформи, районних дружніх стосунків". Це прагнення проявляється навіть у барах і закладах, оформлених у радянській іконографії: "Люди їздять не лише для того, щоб побачити історію, а й щоб відчути її".

Межа між пам'яттю та мерчендайзингом стає все тоншою. Епоха Instagram помножила цю естетику, перетворивши символи влади на сувеніри. Спадщина комунізму стала "візуальною машиною часу", яка, хоча й не обіцяє утопій, продовжує приносити дохід через туризм.