Декількома словами
Іспанський актор Енрік Аукер, володар премії «Гойя», розповів про свою роботу в кіно та активну громадську позицію. Він обговорив соціальні проблеми Барселони, своє ставлення до зовнішньої зовнішності на екрані та важливість сім'ї.
Видатний каталонський актор Енрік Аукер, володар премії «Гойя», успішно поєднує кар'єру в кіно з активною громадянською позицією. Нещодавно відбулася прем'єра фільму «Хороша буква» (екранізація роману Рафаеля Чірбеса), що занурює в післявоєнну Іспанію, а паралельно він знімається в серіалі «Равалехар», який висвітлює проблеми виселення в Барселоні.
Енрік Аукер живе у Барселоні, подалі від мадридського кіношного світу. Він обрав для інтерв'ю улюблене місце – бар біля свого дому в районі Борн. Актор цінує автентичну атмосферу району, попри наплив туристів: «Тут я відчуваю зв'язок з життям, а не перебуваю в бульбашці». Він веде звичайне життя: відвозить дітей до школи на електровелосипеді, купує продукти на ринку, відвідує збори місцевої громади. Його співчуття до інших проявляється у повсякденних діях – наприклад, він допоміг бездомному оплатити нічліг.
Аукер вважає, що «політика робиться знизу», на рівні спільноти. Він є членом профспілки орендарів (Sindicat de Llogateres), що бореться за права тих, хто орендує житло, та співпрацює з фондом Arrels, який опікується бездомними. Режисер Ісакі Лакуеста описує його як людину «надчутливу, ризиковану та пов'язану з сьогоденням», з величезною енергією та самовимогою. Енрік не боїться складних ролей та завжди прагне вдосконалювати сценарії.
За кілька років Енрік Аукер пройшов шлях від маловідомого актора до зірки іспанського кіно. У 37 років він вже має престижну премію «Гойя», отриману у 2020 році за роль у фільмі «Хто із залізом іде». Його часто називають «хамелеоном» через здатність змінюватися для ролей. Однак, за словами самого актора, йому не завжди подобається бачити себе на екрані: «Мене дратує, що мої персонажі мають моє обличчя і моє тіло. Я б хотів трансформуватися достатньо, щоб мене ніхто не впізнав». Він вважає, що спільне для всіх його персонажів – це внутрішня крихкість, яка проступає через їхні очі.
Режисерка фільму «Хороша буква» Гільєрміна Сола відзначає, що зовнішність Аукера, зокрема його худорлявість, ідеально підійшла для ролі міліціонера-республіканця, відображаючи голодні післявоєнні роки в Іспанії. Актор зіграв у багатьох проектах, присвячених періоду Громадянської війни та її наслідкам, підкреслюючи важливість осмислення історії для розуміння сучасної Іспанії.
Аукер не приховує своїх лівих поглядів, виступаючи проти нерівності та зростання впливу фашизму в країні. Він вважає, що Іспанія залишається «погано відремонтованим місцем» з величезним розколом у суспільстві. Свою громадянську позицію він пов'язує з вихованням у сім'ї: його батько приймав у домі іммігрантів з Магрибу, а дядько надав притулок першим румунським робітникам у їхньому регіоні. Дитинство в каталонському селі серед різних людей сформувало його відкритість і розуміння.
До акторства Енрік прийшов не відразу, спробувавши себе в різних професіях. У 19 років, переживаючи депресію, він вступив до театрального інституту за порадою матері, де і знайшов своє покликання. Актор зізнається, що успіхи в навчанні стали важливою підтримкою після шкільних невдач. Зараз головним пріоритетом для нього є діти, заради яких він відмовляється від пропозицій, що передбачають тривалу відсутність удома. Його мотивація змінилася: від «помсти» тим, хто в нього не вірив, до пошуку сенсу в роботі та любові до близьких. Він підкреслює важливість участі у проектах, що порушують гострі соціальні теми, та вчиться у своїх колег, навіть якщо вони не мають професійного акторського досвіду.
