Так звана «фаза заперечення», або «етап „ні“», у дітей — це універсальне явище, яке проявляється приблизно з 15 місяців і може тривати до трьох років. Далеко не будучи проявом примхи чи непокори, цей період є критично важливим етапом у формуванні особистості та автономії дитини. У цей час діти починають усвідомлювати себе як окремі особистості, активно досліджуючи власні кордони та кордони навколишнього світу. Хоча для дорослих цей процес може бути досить складним, він служить показником здорового розвитку та необхідним кроком на шляху до емоційної та соціальної зрілості.

Поява слова «ні» в дитячому лексиконі не випадкова; вона зумовлена низкою психологічних та еволюційних причин, які закладають основи характеру дитини. Насамперед, «ні» стає одним із перших і найпотужніших інструментів спілкування. У міру того як діти опановують вербальне вираження, вони відкривають силу цього слова для вираження своїх бажань, уподобань і, звісно ж, відрази. Через «ні» вони можуть висловити незгоду або просто відсутність інтересу, що збагачує їхню мову та робить її більш функціональною.

Крім того, що «ні» є комунікативним інструментом, воно також служить засобом самопізнання та утвердження свого «я». Малюки починають усвідомлювати свою індивідуальність. Кажучи «ні», вони реалізують свою волю, перевіряють межі контролю, який вони мають над власним тілом та діями. При цьому вони спостерігають за реакцією оточення, навчаючись динаміці влади та ефективності своїх слів для впливу на поведінку інших. Повторення цього слова викликає відповідь і реакцію дорослих, що зміцнює його використання та консолідує його як опору в їхніх перших комунікативних інструментах.

Хоча цей період може бути виснажливим для батьків, фаза заперечення є незамінною для правильного розвитку дитини. Вона дозволяє дитині закласти основи свого характеру та поведінки. Висловлюючи свої власні рішення, діти вчаться автономії та прийняттю рішень. Цей процес життєво важливий для розвитку міцного почуття ідентичності та для побудови позитивного самосприйняття. Ця фаза лише закладає фундамент навички, яку доведеться розвивати протягом усього життя. Щодо еволюційного розвитку дитини, спостерігається, що, починаючи використовувати «ні», вона розвивається очікуваним чином як у когнітивній, так і в мовній сферах, оскільки заперечення є протиставленням чомусь, що передбачає розуміння його значення.

Головна складність цієї фази полягає в реакції дорослих. Часто батьки відчувають розчарування, безсилля і навіть сумніваються, чи правильно вони чинять. Однак, вкрай важливо розуміти, що поведінка дитини — це не особиста атака, а природний прояв її розвитку. Ключ до конструктивного подолання цього етапу — терпіння та розуміння. Збереження спокою та об'єктивності допомагає усвідомити, що це лише природна фаза. Дитина не судить про виховання, яке вона отримує від дорослих, і не поводиться так, щоб кинути їм виклик. Спокій дозволяє адекватно реагувати, демонструючи дитині, що з фрустрацією можна впоратися без емоційних спалахів.

Завчасне планування може бути великою допомогою, щоб уникнути непотрібних конфронтацій з дитиною. У таких ситуаціях може допомогти пропозиція двох варіантів вибору дитині, замість того, щоб давати надто широкий вибір. Наприклад, замість того, щоб питати, чи хоче вона одягнутися, буде доречніше запитати, чи хоче вона білу або синю футболку. Таким чином, дитина відчуває, що її думка важлива, але при цьому дорослий зберігає контроль і попередньо керує ситуацією.

Навчання роботі з очікуваннями стає основою всього процесу. Іноді дорослі нереалістичні й фантазують про ідеалізовані ситуації, які далекі від реальності дитини на цьому етапі. Важливо ставити перед собою небагато цілей, щоб мати можливість їх досягти.

Межі завжди повинні встановлюватися з добротою, ласкою та твердістю. Тобто відсутність чітких меж може викликати у дитини розгубленість та невпевненість, викликаючи зворотний бажаному ефект. Але встановлення правил не означає бути авторитарним, а скоріше бути твердим. Доброта та ласка не суперечать правилам та вказівкам. Нарешті, не менш важливо підкреслити важливість довіри, прихильності та поваги як безперечних основ для створення міцного, здорового та сильного фундаменту в її освіті як людини.

Дитина, яка відчуває, що її безумовно люблять її референтні фігури, має впевненість досліджувати світ, оскільки її коріння стійкі та стабільні. Це означатиме, що вона зможе «злетіти», коли це буде потрібно, навіть у ті моменти, коли її поведінка не є бажаною або очікуваною.