Згадую яскравий спогад дитинства, пов'язаний з відповіддю мого батька. Влітку, коли ми всією сім'єю відпочивали в Астурії, ми віддано стежили за трансляціями з Тур де Франс. Я ще не зовсім розумів суть того, що відбувається, але мене зачаровувала барвистість і динаміка цієї події. З захопленням спостерігав, як велосипедисти долають гірські вершини.

Одного разу, під час рекламної паузи, я запитав батька, чи припиняють велосипедисти крутити педалі в цей момент. Батько розсміявся, що сильно мене образило. Я не розумів, чому не можна було просто почекати, поки закінчиться реклама.

Після етапу, поївши морозива та солодких булочок, я йшов до своєї кімнати, щоб дістати найособливішу картонну коробку в моєму житті. В ній зберігався скарб: колекція значків, подарована мені власником комп'ютерного клубу. На значках були зображені футбольні команди, але найбільше мене вразили значки з велосипедистами.

На цих значках були зображені такі легенди велоспорту, як Меркс, Пулідор, Ван Імпе. Я не знав їхніх імен, але батько розповів мені про кожного. Я почав малювати свої значки з велосипедистами, яких бачив по телевізору, та влаштовував власні перегони у себе вдома. Ця традиція, одночасно захоплююча та трудомістка, зміцнила мою любов до велоспорту.

Незабаром після цього, великий велогонщик пішов, поступившись місцем іншим героям, таким як Оскар Перейро, Альберто Контадор та Карлос Састре на Тур де Франс. Саме Састре залишив у моїй пам'яті найтепліші спогади. Я намалював майку команди CSC, яку Састре носив у ті роки. Коли я розповів про це самому Састре через багато років, він розсміявся так само, як мій батько в той літній день.

Ця історія про любов до велоспорту, про дитячі враження та про значення найпростіших речей, які назавжди залишаються в нашій пам'яті.