Документальний фільм «Вони в місті» («Ellas en la ciudad») порушує надзвичайно важливу тему: необхідність слухати людей, які будуть користуватися громадським простором, перш ніж нав'язувати їм певний дизайн. Він критикує підходи урбаністів, архітекторів та політиків 1970-х років, які при проектуванні нових районів повністю ігнорували реальні потреби мешканців.

Стаття наводить приклад Севільї, де були зведені житлові комплекси, абсолютно непридатні для комфортного проживання. П'ятиповерхові будинки без ліфтів і питної води, відсутність громадського транспорту, неасфальтовані вулиці без тіні в пекуче літо, віддаленість шкіл, лікарень, магазинів та аптек – все це створювало нестерпні умови. Проекти, які рекламувалися як великі досягнення, насправді обернулися катастрофою.

Саме жінки, опинившись у цих непристосованих для життя «не-містах», взяли ініціативу у свої руки. Вони організувалися, ставши активістками, екофеміністками та урбаністками, щоб боротися за базові зручності. Шляхом численних звернень і протестів вони домоглися будівництва шкіл, дитячих садків, ринків, медичних центрів та благоустрою вулиць. Їхня історія є прикладом практичного фемінізму, що демонструє, як спільні потреби об’єднують людей та надихають на зміни.

Фільм підкреслює, наскільки критично важливим є дизайн міста та кожного громадського простору. Продумані рішення, такі як встановлення безлічі лавок з видом на море в Барселоні, про які згадує авторка, показують, як місто може сприяти добробуту та соціальній активності своїх жителів, уникаючи при цьому відчуття ізоляції.

Ця розповідь закликає нас переглянути ставлення до периферійних районів і «примарних» блоків, які часто сприймаються зі зневагою. Вона свідчить про силу звичайних людей у формуванні комфортного та гідного середовища для життя.